Народився 15 березня 1972 року у с. Симонів Гощанського району Рівненської області.

    Навчався у Національному аграрному університеті та Університеті Пурд’ю (США). Має ступені кандидата сільськогосподарських наук, доктора економіки у сфері стратегічного менеджменту,  Почесний Академік Академії Аграрних наук України, Почесний Професор Харківського політехнічного університету.

    Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Переможець у номінації «Людина року» (2009) у номінації «Менеджер року», кращий іноземний менеджер у Великобританії (1996), має численні грамоти та відзнаки за внесок у розвиток аграрної галузі. Почесний громадянин двох міст в США. Заступник Голови Аграрного Союзу України.

    Працював викладачем у Національному Аграрному Університеті (1994-1995), директором філіалу Natures Way Foods (Великобританія) (1995-1997). З 1997 року працює на різних посадах у American Machinery Company (АМАКО). З 2012 року по грудень 2014 року очолював наглядову раду групи компаній АМАКО. За цей час компанія АМАКО була визнана переможцем номінацій «Краща мережа агротехнологічних центрів в України (2008, 2010-1013)», «Кращий роботодавець України».

    2009-2012 роки – Головний виконавчий директор Landkom International. За роки правління компанія Landkom була визнана «Кращим   агрохолдингом України» (2010-2011) та «Кращим роботодавцем» (2011).

    У 2009 році став членом Аграрної партії України. 2010 року обраний заступником Голови партії, а у вересні 2014 року – Головою Аграрної партії України.

    Завідувач кафедри конярства, кіннозаводства та економіки тваринництва Національного Університету біоресурсів та природокористування України. Викладач Києво-Могилянської бізнес-школи.

    Володіє українською, англійською, російською мовами.

      Сьогодні відчуваю величезну відповідальність за майбутнє, в якому будемо жити всі ми і наші діти. Як і більшість із вас, я походжу з простої родини. Моя мама – вчитель школи. Тато працював головою сільської ради, трудився на місцевій фермі. Найдорожче, що я маю в житті – це моя сім’я: батьки, брати і сестра. 

     Сьогодні всі ми стоїмо перед важким випробуванням, від результату якого залежить, чи вистоїмо як держава, чи ні. На початку 1990-х ми запитували себе: «Хто ми і куди йдемо?» Те ж саме запитання можна поставити і зараз. З одного боку, ми – найбільша за територією держава Європи. Держава, якій Богом даровано все, щоб бути багатою, самодостатньою. В Україні зосереджено 25% усіх світових чорноземів. 30% програм у світовій IT-індустрії пишуться сьогодні в нашій країні. За інтелектуальним потенціалом, згідно з дослідженням ООН, українська нація друга й поступається лише японцям. Ми є четвертими у світі за кількістю людей з вищою освітою.

     Разом із тим, на кінець минулого року українська економіка складала лише 41% від економіки нашої держави в 1991 році. Тоді ми продукували найбільше цукру, видобували найбільше залізної руди, виробляли найбільше сталі. Ми створювали конкуренцію для економік Німеччини, Данії, Іспанії. Сьогодні наша країна, яка має 120 видів корисних копалин, включаючи уран і газ, перебуває в енергетичному рабстві у Росії.

     Ми мали би бути однією з найбагатших держав. Але звертаємось до Америки та Європи з проханням дати нам грошей, бо не можемо впоратися з кризою. Світові економісти не розуміють, чому так. Адже країна має все для того, щоб бути заможною. 

    Будучи 20-річним студентом 2-го курсу університету, я отримав звання почесного громадянина США за те, що при кожній нагоді в Сполучених Штатах розповідав про Україну. На той час американці могли показати на карті СРСР і Росію, але ніхто не знав, що є така держава, як Україна. 

    Сьогодні світ знає Україну, але знає її передусім як джерело проблем.

    Багато років я працював у виробничих проектах. Як і багато з вас, я був переконаний, що добре роблю свою роботу, і політика не для мене. Не бачив сенсу тоді і не бачу сенсу зараз іти під чиїмись прапорами у владу, щоб просто піднімати руку чи тиснути кнопку і голосувати за чиїсь рішення. Для мене це було б марнуванням часу. Я двічі відмовлявся від посади Голови Аграрної партії України, бо не бачив себе у політиці.

    Але нині країна переживає надважкі часи… Прийшло розуміння, що без людей, які ефективно працювали останні десять – п’ятнадцять років: господарювали, створювали робочі місця, бачили світ і розуміють велич України та української нації – не буде держави. Ці люди не мають права сидіти, склавши руки. Вони повинні об’єднуватися і відроджувати нашу спільну Батьківщину. 

    Усі аграрії – від найменшого до найбільшого – мають розуміти, що «чужі партії» не будуть дбати про їхній інтерес. Вони бачать усіх нас як джерело фінансування фондів виборчих кампаній чи як «електорат». А ми є народом України, що, згідно з Конституцією, виступає єдиним джерелом влади. Ми – народ, який 305 років тому створив першу демократичну Конституцію Пилипа Орлика (на 80 років раніше за французьку й американську Конституції).

    Агросектор дає 27% ВВП. 65% працездатного населення нашої держави сьогодні працює в аграрній галузі. 70% території країни задіяно в аграрному виробництві. Ми даємо найбільше валюти державі.

    Здебільшого землю обробляють малі та середні виробники. В окремих категоріях продукції їхня частка складає до 70%. Ми змагаємося з США, Канадою, Австралією на міжнародному ринку. 

    Водночас за кордоном на переробці кожної вирощеної в Україні тонни кукурудзи заробляють у 5-6 разів більше. Там створюються робочі місця, платяться гідні зарплати. Там суспільство стає багатшим. У нас село біднішає, а мешканці міст не можуть знайти якісної сільгосппродукції за доступними цінами. Ми імпортуємо картоплю з Єгипту, цукор із Бразилії, м’ясо з Аргентини. Зарплати українців – одні з найнижчих у Європі. За рівнем життя ми суттєво поступаємося більшості наших сусідів. У державі, де основу економіки становить аграрний сектор, селяни найбідніші. 

    Кожен уряд розглядає село як джерело прибутків і хоче витягнути з нього якнайбільше. Нам бракує власної розвинутої переробної промисловості. Тому щороку ми втрачаємо гроші. А все через те, що нас немає у владі.

    Щоб село почало жити, селяни заробляти, а життя у селі та місті стало заможним, потрібні зміни, які активізують економіку і виробництво. Ми – розумна нація. Маємо все для того, щоб бути самодостатніми. У нас є приклади того, як мудра і зважена політика дозволила частково відродити село наприкінці 1990-х. Тоді аграрна фракція в парламенті домоглася прийняття єдиного сільськогосподарського податку і спеціального режиму ПДВ. Як наслідок, з’явилися десятки тисяч успішних фермерських господарств. За останні 12 років аграрний сектор показував лише зростання. Сотні тисяч людей отримали роботу. У нас з’явився середній клас самодостатніх господарів, що стали економічно вільними і готові до політичної свободи.

    Ці люди, які живуть тут, поруч із вами, а також ви самі – всі, хто показав свою здатність бути господарем, повинні йти у місцеву владу. Потім ми маємо йти у парламент. Бо тільки ми, на відміну від іноземного міністра, розуміємо: земля – це не просто товар, а цінність; якісна освіта – це запорука майбутнього нації; пільги для галузі, яка дає найбільше прибутків економіці, не можна скасовувати. Тільки ми можемо збудувати таку державу, в якій будуть допомагати розвиватися селу, а не спостерігати, як воно повільно вимирає.

    За останні 10 місяців ми об’їхали всю нашу державу. Українці дуже схожі – як на Сході, так і на Заході. Ми були у Львові і на Донбасі. У Донецькій області, попри війну, працюють люди і вирощують хліб. Вони не залишили землю. 

    Людина, яка працює на землі, і є об’єднавчим фактором для суспільства. Ідеологія аграризму визначає, що найбільшою цінністю держави є земля. А людина, яка працює на ній і є найбільшим носієм традиційних українських цінностей. Ми мусимо об’єднатись заради нашої землі, заради нашої держави, заради нас самих.

    Ми мусимо йти у політику і творити державу, яка служитиме українському народу. Інакше нами керуватимуть ті, кому не потрібна ні сильна Україна, ні заможні українці.