Історичні контакти між Україною та Норвегією

Історичні контакти між Україною та Норвегією сягають кінця першого тисячоліття н.е. Доба спільної історії тривала понад кілька століть з часу виникнення Київської Русі та відобразилася у сплетінні взаємовпливів.

В історіографії існують дві головних теорії походження Київської Русі – норманська та альтернативна їй теорія радянської історичної традиції. Остання стверджує про слов’янське походження київських князів, виводячи назву «Русь» із місцевих топонімів. Норманська теорія, на сьогодні найбільш поширена на Заході, обґрунтовує скандинавське коріння давньоруських князів, а також легендарного правителя Новгорода (після 862 року) Рюрика. Відповідно, походження назви «Русь» західними науковцями пояснюється самоназвою скандинавських племен.

Дискусії щодо походження Київської Русі (скандинавська назва – Гардаріке) ведуться й надалі. Достеменно відомо, що першими скандинавськими правителями Київської Русі були Аскольд і Дір, які вирушили із Новгорода до Києва, де й оселилися. Після цього багато скандинавів (варягів) прибули до Києва та Константинополя, де служили у окремій дружині найманців. Інші вікінги-купці подовгу зупинялися в Києві, ведучи торгівлю легендарним шляхом «із варяг у греки», із Фінської затоки Дніпром до Чорного моря.

У період з 975 до 1066 року Норвегія та Київська Русь підтримували особливо дружні стосунки. Багато нащадків норвезьких королів та знаті довгий час перебували при Київському дворі, де навчалися військовій справи, а також могли брати участь у походах на Константинополь (скандинавська назва – Міклагард), звідки поверталися із багатою здобиччю.

Так, при дворі Володимира Великого у Києві з раннього дитинства виховувався легендарний норвезький король Улав Трюгвасон (968-1000), який за переказами, крім давньоскандинавської, розмовляв давньоруською мовою.

Найбільш легендарним у тисячолітній історії відносин між Києвом та Осло був шлюб Гаральда Суворого та доньки Ярослава Мудрого – Інгігерди Єлизавети (скандинавське ім’я – Еллісів). Гаральд довгий час перебував при дворі князя Ярослава, разом із Магнусом, який приходився Гаральду небожем. Норвезькі саги розповідають, що після того, як Ярослав Мудрий відмовив Гаральдові у руці Єлизавети через нерівність такого шлюбу, він подався на службу до Константинополя, звідки повернувся зі славою непереможного воїна і великими скарбами. Вважають, що давньоскандинавську сагу про Ярославну написав сам Гаральд, де кожна строфа завершується таким повтором: «…тільки діва з руською косою мною погорджує». 1045 року вони одружилися, а приблизно через рік Гаральд разом з Єлизаветою та численною дружиною вирушив до Норвегії.

Після смерті Магнуса 1047 року Гаральд Суворий став королем Норвегії і цього ж року заснував нову столицю Норвегії – місто Осло, що стало королівською резиденцією. 1066 року Гаральд загинув у битві за Англію. Відомо, що Єлизавета чекала його переможного повернення на Оркнейських островах.

Зі смертю Гаральда на довгий час переривається період переможної історії Норвегії, як і можливість ведення нею незалежної зовнішньої політики. Згодом в результаті Кальмарської унії (1397) Норвегія потрапляє під владу короля Данії, а з 1814 по 1905 рік – Швеції. Норвегія здобула незалежність 1905 року.

Незалежність України Норвегія визнала 24 грудня 1991 року.

Дипломатичні відносини між Україною і Королівством Норвегія встановлено 5 лютого 1992 року. Посольство Королівства Норвегія в Україні відкрито у 1992 році. 

Формування української громади в Норвегії

Українці потрапляли до Скандинавії головним чином під час Другої світової війни серед військовополонених солдатів, які перебували у концентраційних та трудових таборах, організованих нацистською Німеччиною на території окупованої Норвегії у 1941-1945 роках. Згідно зі списками, складеними Посольством України на основі даних Національного архіву Норвегії, до 1945 року там перебували в ув’язненні 16 562 українців, солдатів Червоної армії. Більшість із них були вивезені до Радянського Союзу 1946 року, інші загинули у країні перебування. Лише одиницям вдалося залишитися в Норвегії, але відомості про них практично відсутні. Станом на 2015 рік було виявлено понад 3000 могил солдатів, похованих впродовж 1941-1945 років. 

Після закінчення Другої світової війни на території Норвегії сформувався осередок української громади, яка свого часу була зорганізована у Швеції вихідцями з України, які потрапили під час війни до Скандинавії з Німеччини, Чехії, Польщі та інших європейських країн.

Микола Радейко – засновник першого Українського товариства в Норвегії 

Одним із засновників та головою першої організації, яка об’єднала у Норвегії вихідців з України був Микола Радейко (1920-2005) – воїн УПА із Західної України

Народився 2 жовтня 1920 році у Яворові. У 1937 році став членом ОУН, за що його виключили з гімназії «Рідна школа». Сидів у в’язниці в Перемишлі. Екстерном склав іспити в гімназії і вступив до Львівського університету, з якого його теж відрахували через політичні переконання. Знову заарештували, перебував у львівській в’язниці на вулиці Замарстинівській. Відтак його перевели до в’язниці «Бригідки». У жовтні 1942 року вступив до Львівського медичного університету.

Восени 1943 року відбув школу новобранця УПА в Карпатах. Призначений надрайонним провідником ОУН на Лемківщині. У 1947 році таємно виїхав до Варшави, потім у Гданськ, а згодом у Норвегію. У 1953 році закінчив Медичний університет в Осло, де створив Українське товариство в Норвегії. Був членом норвезького ПЕН-клубу. Неодноразово запрошував до себе українських вчених, громадських діячів, активно висвітлював українську тематику у провідних норвезьких виданнях. Сучасники називали його послом України в Норвегії.

Востаннє в Україні був у 1991 році, приїздив до Яворова. У Львові зустрівся із головою Львівської обласної ради В’ячеславом Чорноволом. Помер 2005 року та похований у Осло. У 1999 році у видавництві «Смолоскип» вийшла книжка «Волю Україні», в якій журналіст К. Крістенсен описав життєвий шлях Миколи Радейка.

Остання хвиля еміграції з України

Нова хвиля української імміграції до Норвегії розпочалася наприкінці 1990-х років і триває дотепер. За даними Центрального статистичного бюро Норвегії, станом на кінець 2015 року в цій країні мешкає 4222 етнічних українців (іммігрантів та їхніх дітей, народжених в Україні).

Місцями компактного проживання українців можна вважати регіони навколо найбільших міст Норвегії – Осло, Бергена, Ставангера, Трондхейма. У цілому ж українці мешкають по усій території країни. Трудова міграція наших громадян до Королівства Норвегія є досить незначною. За приблизними оцінками, кількість українських трудових мігрантів у країні становить 330 особи. 

У переважній більшості випадків громадяни України перебувають в Норвегії на законних підставах, вони зайняті у будівництві, сфері обслуговування (догляд за літніми людьми та дітьми), медицині, нафтогазовій промисловості, сільському господарстві. Має місце українська трудова міграція за сезонним принципом. 

У Норвегії діють дві українські організації – Українська громада у Норвегії (м. Осло) та Українська спілка (м. Берген). Крім того, є ініціативні групи, які займаються окремими напрямками співпраці. Українська громада у Норвегії, головною метою створення і діяльності якої є збереження національної самобутності українців за кордоном, була офіційно зареєстрована 9 жовтня 2004 року. 

У березні 2015 року головою Української громади в Норвегії (на цю посаду обирають щорічно на загальних зборах організації) стала Ярослава Секала-Гудмундссон. Вона має чотирьох заступників, кожен з яких відповідає за певний напрямок роботи. Власного представницького приміщення Українська громада у Норвегії не має. 

У 2015 році українською громадою в м. Осло було проведено низку заходів з метою представлення української культури та збору коштів на підтримку постраждалих в Україні, серед яких: виступи ансамблю народного танцю «Барвінок» та вокальних виконавців на «Фестивалі біля ріки»; проведення благодійного концерту в Тангені, на Фестивалі мови і культури в історичному центрі Осло на території фортеці Акерсхюс та ін.

Стан забезпечення політичних, соціальних, освітніх, культурних, мовних, інформаційних та інших прав і потреб закордонних українців у Норвегії є, в цілому, задовільним. 

Україномовні ЗМІ у Королівстві Норвегія відсутні. 

При Українській громаді у Норвегії (м. Осло) діє недільна школа для двох вікових груп (2-5 та 6-12 років). 

У 2015 році було започатковано діяльність «Пласту», яка полягає в гуртуванні патріотичної молоді та вихованні підростаючого покоління. 

З 2010 року при Українській громаді в Осло сформувався релігійний осередок греко-католицької церкви, який очолює український священик о. І. Мажучак. З початку 2016 року на додаток до щомісячної Служби Божої у храмі Св. Йосифа (м. Осло) розпочалися богослужіння у м. Берген. 

Нагальною для обох українських організацій залишається потреба в окремому приміщенні, оскільки наразі шкільні заняття та культурно-просвітницькі заходи відбуваються щоразу в різних приміщеннях, які надаються управою Католицької церкви м. Осло.

Р.  Кухаренко, 

власкор газети «Міграція»