На Монастирищині, що у Тернопільській області, уже 12 років проживає і розвиває свій сільськогосподарський бізнес громадянин Федеративної Республіки Німеччина. Чоловік одружений з українкою, відтак, у червні цього року обоє з подружжя успішно пройшли тестування і німець отримав дозвіл на імміграцію в Україну.

З  Рудольфом Міхаелем спілкувались у день, коли він подавав заяву на оформлення та видачу постійної посвідки на проживання в Україні у відділі з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства УДМС у Тернопільській області. Чоловік розповів про свій досвід переїзду в нашу країну, сільськогосподарський бізнес і про те, чи вплинула війна на його плани розвивати справу в Україні.

Чи планували ви переїзд в іншу країну та чому вибрали Україну?

Не було чіткого плану. Приїхав в Україну у справах, закохався в українську землю і не тільки. Так, у 2012 році прийняв рішення переїхати сюди і почати займатися сільським господарством. Після одруження, дружина спочатку була далекою від сільськогосподарських справ, але зараз все більше і більше розділяє моє захоплення.

Про що мрієте зараз, яку маєте ціль?

Щоб підприємство було ефективним і стабільним, щоб працівники були задоволені,  отримувати прибуток зі своєї справи, а гроші знову інвестувати у сільське господарство.

Чи відрізняється менталітет німців і українців?

Так, відрізняється. Німці зазвичай обирають одну життєву дорогу і йдуть нею, у них все дуже впорядковано, а зміни даються важко. Помітив, що українці більше відкриті, швидше пробують щось нове і не бояться змін. Мені імпонує щось середнє між німецьким та українськими характерами - це золота середина.

Чи не пошкодували ви про свій переїзд після початку повномасштабного вторгнення росії? Чи вплинула війна на ваші плани щодо розвитку бізнесу саме в Україні?

Коли розпочалась війна я саме перебував у Німеччині, але невдовзі повернувся в Україну. Думок про те, аби покинути все, не було. Розумів, що в будь-якому разі потрібно працювати.

Я вірю в українців, в Україну. Підприємство працює, а зароблені кошти інвестую в розвиток справи, допомагаю військовим.