8 липня по Києву вдарила російська ракета. Пряме влучання.

Крилата ракета Х-101. Її розробили для ураження значних військових цілей. Путін уразив нею дитячу лікарню. «Охматдит».

Одна із сотень українських лікарень, які були, на жаль, розбиті російськими ракетами, бомбами, артилерією.

З «Охматдиту» світ побачив тисячі фото й відео. Того, що сталося. І як українці згуртувалися.

Побачив, як Україну хочуть убити. І як попри все Україна долає удари.

Як об’єднує світ, щоб захистити життя. І як світ надихається тим, що вдається Україні.

Тут, як і в тисячах подібних місць, проявила себе Україна, якою ми всі пишаємося.

За яку б’ємося. Яка чиста в серці і яка найсильніша тоді, коли ми всі дбаємо одне про одного й коли ми бачимо одне в одному свого.

І коли ми всі не боїмося захищати Україну.

Це саме та Україна, яка крізь століття зберігає себе, хоч би що відбувалося.

І хоч би які загарбники приходили на нашу землю, Україна завжди знаходить сили не тільки для того, щоб вистояти, а й щоб уберегти в собі те, що відмежовує нас – нас із вами – від зла.

Дорогі українці, українки!

Ми боремося проти страшного ворога, якого не назвеш людиною і який нескінченно далекий від справжнього християнства.

Його сутність – це руїни, смерть, яку він несе і яку ми повинні здолати.

Україна не може погодитися на менше, ніж жити. На менше, ніж зберегти себе. На менше, ніж залишитися людьми.

Україна не підкориться злу, яке проливає кров заради свого хворого самоствердження. Яке зневажає правду і людську, і Божу та знецінює всіх, окрім себе.

Росія саме на цьому будує свою державність.

Але ми з вами інші.

Історія українців на цій землі сягає часу глибше, ніж тисячоліття тому.

І хоч би хто приходив сюди чужий, і хоч би хто робив усе, щоб Україна не могла бути собою, він не зламав наших людей і духу цієї землі. Не зламав те, що робить нас Україною...