Потреба у такому законодавчому акті назріла давно. Адже трудова міграція за кордон  набула в Україні масового поширення. З одного боку, вона є результатом соціально-економічних негараздів трансформаційного періоду, формою самоорганізації громадян та пошуку ними шляхів виживання, а з іншого – помітним чинником впливу на соціально-економічну ситуацію в країні, рівень добробуту, бідності та розшарування населення. Враховуючи величину заробітної плати та безробіття в Україні і попит на додаткову робочу силу з-за кордону в більшості сусідніх країн, а також – традиції міграційної поведінки, які склалися за час існування сучасної трудової міграції, виїзд на заробітки матиме довготривалий характер. Водночас внаслідок несприятливих демографічних тенденцій, старіння населення уже через 10-12 років Україна стикнеться з проблемою дефіциту працездатного населення. За умови успішного економічного розвитку нестача робочої сили відчуватиметься через 6-7 років. У зв’язку з цим проблема виїзду громадян з метою працевлаштування, а також їх повернення на Батьківщину, потребує державної уваги і в найближчій, і в середньостроковій перспективі.

Питання законодавчого регулювання трудової міграції, захисту прав та інтересів трудових мігрантів, розроблення належного спеціального законодавства – неодноразово порушувалися. Така вимога висувалася громадськими об’єднаннями трудових мігрантів, експертами, проте тривалий час не знаходила підтримки у суб’єктів законодавчої ініціативи. Надання Україні у 2010 році Плану дій з лібералізації візового режиму з Європейським Союзом  підштовхнуло законотворчий процес. Адже на шляху до безвізового режиму держава мусила виконати цілу низку умов, серед яких удосконаленню міграційного менеджменту та забезпеченню прав мігрантів належала важлива роль.

У 2012 році Міністерством соціальної політики України, у співпраці з асоціаціями українців за кордоном та експертами, було підготовлено проект  Закону «Про зовнішню трудову міграцію». Однак у процесі міжвідомчого погодження значну частину нововведень, зокрема запропонованих самими мігрантами, було вилучено. Влітку 2015 року законопроект було прийнято Верховною Радою України у першому читанні у вкрай урізаному вигляді. Профільний комітет парламенту пропонував відправити його на повторне перше читання. Однак для виконання зобов’язань за Планом дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС законодавчий акт з регулювання процесу трудової міграції та повернення потрібно було прийняти. Після суттєвого доопрацювання народними депутатами, а також робочою групою, яка складалася з фахівців заінтересованих відомств, експертів 5 листопада 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про зовнішню трудову міграцію», а невдовзі його було підписано Президентом.

Прийнятий Закон наразився на серйозну критику, і в стінах парламенту, і поза ними. В основному вона зводилася до наступного:

•текст Закону здебільшого декларативний; 

•він не пропонує норм прямої дії, а містить переважно посилання на чинне законодавство України або міжнародні договори (в 11 з 21 статті Закону міститься така відсилка); 

•відсутні механізми реалізації задекларованих норм, що ставить їх імплементацію у залежність від прийняття у майбутньому підзаконних нормативно-правових актів; 

•декларативність та відсутність конкретики свідчить про спробу формально виконати відповідну вимогу Плану дій з лібералізації візового режиму, а не про намагання врегулювати конкретні суспільні правовідносини.

Разом з тим, значення прийняття Закону «Про зовнішню трудову міграцію» не треба  недооцінювати. Фактично вперше держава дала сигнал своїм громадянам за кордоном про готовність захищати їхні інтереси, запевнила у зацікавленості в співпраці з ними та їхньому поверненні на Батьківщину. Після тривалих дискусій в Закон було включено низку положень, що висувалися асоціаціями мігрантів і на необхідності яких наполягали фахівці. Серед них варто відмітити такі:

•Дія Закону поширюється на всіх працівників-мігрантів (ст. 2), у т. ч. й на тих, хто працює неформально, а не лише на працевлаштованих за трудовим договором/контактом (як це було у варіанті, прийнятому у першому читанні).  

•Серед напрямів державної політики у сфері трудової міграції (крім вже узвичаєного захисту прав, укладання міжнародних договорів чи протидії нелегальній міграції) знаходимо «створення умов для повернення в Україну та реінтеграції в суспільство трудових мігрантів та членів їхніх сімей». Реінтеграції присвячено окрему статтю Закону (ст. 14), визначено центральний орган виконавчої влади, на який покладено відповідальність за реінтеграцію трудових мігрантів, а саме – Міністерство соціальної політики України. До прийняття цього Закону питання повернення та реінтеграції трудових мігрантів в українському законодавстві взагалі не згадувалося.

•Згідно з Законом, держава зобов’язується сприяти задоволенню національно-культурних, освітніх та мовних потреб трудових мігрантів, забезпечує реалізацію конституційного права на обов’язкову загальну середню освіту трудових мігрантів і членів їхніх сімей. 

•Окрема стаття присвячена державним гарантіям консульського сприяння трудовим мігрантам, на що мігранти постійно звертали увагу. Дипломатичні установи України за кордоном зобов’язуються вживати заходів для забезпечення реалізації належних мігрантам прав, надавати безоплатну консультативно-правову допомогу. 

•У Законі також присутня стаття, присвячена діяльності громадських об’єднань трудових мігрантів, утворених за кордоном. Їм надається право діяти відповідно до законодавства на території України, співпрацювати з центральними та місцевими органами влади та неурядовими організаціями, чим держава визнає важливу роль самоорганізації мігрантів і виявляє готовність до продуктивного діалогу з їх асоціаціями.

•Згідно з Законом, держава сприяє створенню умов для здійснення трудовими мігрантами грошових переказів на Батьківщину, зокрема в частині відкриття кореспондентських рахунків банків України в іноземних банках, проведення консультацій з основними міжнародними платіжними системами з метою зменшення вартості переказів.

Попри позитивні новели, деякі важливі для трудових мігрантів питання  в Законі згадано лише побіжно і вкрай неконкретно, деякі – взагалі відсутні. Тому Закон «Про зовнішню трудову міграцію» має розглядатися як важливий, однак лише перший крок на шляху врегулювання правовідносин, які виникають внаслідок трудової міграції громадян за кордон та їхнього повернення. Декларативність Закону передбачає велику нормотворчу роботу з приведення у відповідність до нього чинного законодавства, а також розробки нових нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації. Вносити зміни і доповнення, очевидно, знадобиться й в текст щойно прийнятого Закону.

Олена Малиновська

Початок, продовження див. 

у наступному номері