На основі аналізу дискусій, що передували прийняттю Закону, спробуємо визначити основні проблеми, розв’язання яких потребує подальшого удосконалення законодавства. 

1.Закон «Про зовнішню трудову міграцію» спрямований передовсім на регулювання трудової міграції та соціальний захист мігрантів. Однак, що цілком виправдано, у ньому знайшли відображення не лише соціально-економічні, а й, зокрема, мовно-культурні та освітні потреби мігрантів. Попри це навіть не згадується вкрай болюче для мігрантів питання реалізації їхніх виборчих прав, яке невідворотно загострюється під час кожних парламентських чи президентських виборів. Законодавець, очевидно, свідомо не торкався цієї сфери. Проте внесення відповідних змін у виборче законодавство давно назріло, а в прийнятому Законі варто було б хоча б декларативно, як це зроблено щодо інших прав мігрантів, вказати на державні гарантії забезпечення участі трудових мігрантів у виборах, що б було додатковою підставою для перегляду виборчого законодавства в частині організації голосування за кордоном.

2.Украй неконкретною видається стаття Закону щодо реінтеграції трудових мігрантів в українське суспільство (ст. 14), що суперечить критеріям виконання другої фази Плану дій щодо лібералізації візового режиму, який передбачав врегулювання питання реінтеграції на законодавчому рівні. Вона зводиться переважно до декларації сприяти реінтеграції повертанців шляхом здійснення  комплексу соціальних, правових, економічних та інших заходів, проте яких і яким чином – невідомо. Деяка конкретика присутня лише в частині надання мігрантам можливості ознайомлення з інформацією, що має спростити їхнє повернення (частина 4 ст. 14). Проте й у цьому випадку до кінця не зрозуміло, хто і яким чином має таку інформацію надавати. 

Механізми дієвої допомоги в реінтеграції мігрантів після повернення на Батьківщину в Законі відсутні. У зв’язку з цим варто нагадати, що громади трудових мігрантів, як і експерти в Україні, неодноразово порушували питання щодо таких реінтеграційних заходів, як спрощення процедури визнання набутих за кордоном знань та кваліфікацій, допомога у включенні дітей мігрантів в освітній процес в Україні шляхом забезпечення для них додаткових занять, передовсім з української мови, організація навчання для дорослих відповідно до потреб ринку праці регіонів повернення, підвищення бізнесової та фінансової грамотності повертанців, які бажають інвестувати зароблені за кордоном кошти у відкриття власного бізнесу в Україні. Відповідні положення було б доцільно внести до тексту Закону. 

Пропонувалося також після певного часу перебування за кордоном звільняти трудових мігрантів, що повертаються, від митних зборів на ввіз особистого майна, опрацювати питання щодо звільнення від мита сільськогосподарської техніки, верстатів та устаткування, інших товарів виробничого призначення, які ввозяться в Україну трудовими мігрантами, що повертаються, для відкриття власного бізнесу. Проте митні питання в Законі «Про зовнішню трудову міграцію» взагалі не згадуються, хоча в разі якщо держава дійсно має намір сприяти реінтеграції провертанців, внесення відповідних змін до Митного кодексу є цілком логічним.

Оскільки реінтеграція є доволі складним комплексним процесом, до сприяння якому мали б залучатися різні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, для координації їх діяльності та досягнення синергетичного ефекту бажано було б застосувати програмний підхід: розробити, принаймні в регіонах, охоплених найбільш масовою трудовою міграцією, програми сприяння поверненню та реінтеграції мігрантів. Розроблення та реалізація таких програм могли б бути вказані в Законі як механізм, необхідний для реалізації декларованої норми щодо сприяння реінтеграції.

3.Наступне болюче питання, на яке ухвалений Закон не дає однозначної та зрозумілої відповіді – оподаткування заробітків трудових мігрантів. Він не містить прямої заборони подвійного оподаткування грошових доходів заробітчан, відсилаючи до міжнародних договорів України. Згідно з Законом, резиденти України з урахуванням норм міжнародних договорів мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні (ст. 19). У зв’язку з цим виникає принаймні два питання. По-перше, як бути, якщо з країною працевлаштування мігранта міждержавна угода про уникнення подвійного оподаткування не укладена, по-друге, чи мають право на урахування сплачених за кордоном податків громадяни, які отримали кошти від нерезидентів, наприклад старенькі батьки, які є адресатами переказів від дітей, що живуть та працюють в Італії. Згідно з життєвою логікою, внутрішньосімейні трансферти податками обкладатися не повинні, незалежно від того, де (в Україні чи за кордоном) було зароблено кошти, переказані батькам, дружині чи дітям. Це, однак, потребує чіткого роз’яснення у Податковому кодексі України, внесення до нього відповідних змін. Принагідно зазначимо, що зарубіжні держави, зацікавлені у валютних переказах від громадян з-за кордону як джерелі додаткових інвестицій та у спрямуванні їх офіційними каналами,  встановлюють податкові пільги і на перекази мігрантів, і на сформовані завдяки ним валютні депозити.

4.Варто наголосити також на необхідності конкретизації в Законі гарантій, які надаються мігрантам у сфері освіти.  Крім реалізації конституційного права громадян, це також потужний важіль сприяння поверненню мігрантів в Україну. Адже сім’ї, налаштовані на отримання дітьми української освіти, найчастіше орієнтовані на повернення. В інтересах держави надати їм у цьому підтримку. Зокрема необхідно допомагати самодіяльним українським навчальним закладам, організованим громадськими об’єднаннями мігрантів в країнах їх перебування, сприяти створенню нових українських освітніх установ за кордоном, забезпечувати ці школи підручниками, методичними матеріалами, відряджати за державний кошт комісії з України для атестації учнів та прийому іспитів (на сьогодні це відбувається коштом батьків). Оскільки в нинішніх економічних умовах відрядження вчителів з України для роботи в українських школах за кордоном є нереальним, можна з успіхом залучати педагогів з числа працівників-мігрантів. Для цього необхідно організувати їх перепідготовку та атестацію, враховувати період роботи в українських школах за кордоном до педагогічного стажу в Україні. У зв’язку з цим до Закону «Про зовнішню трудову міграцію» доцільно внести відповідні положення. 

Законодавчого врегулювання потребує також забезпечення для дітей мігрантів, які перебувають з батьками за кордоном і отримують там середню освіту, можливості вступати до вищих навчальних закладів в Україні. Опрацювання потребує уможливлення зовнішнього оцінювання їхніх знань дистанційно або із застосуванням іншого механізму, залучення найталановитіших дітей мігрантів – громадян України до українських вишів у порядку на кшталт того, що застосовується при вступі абітурієнтів з числа закордонних українців (в рамках квот за рекомендаціями громад).

5. Попри той позитивний факт, що окрема стаття в Законі присвячена громадським об’єднанням мігрантів за кордоном, деталізація шляхів взаємодії з ними відсутня, що не сприяє належному використанню потенціалу цих організацій і в інтересах мігрантів, і в інтересах України. Варто розробити механізми  співпраці дипломатичних та консульських установ України за кордоном з громадськими об’єднаннями мігрантів, зокрема для залучення їх активістів до організації голосування за кордоном, консультування та надання інформації працівникам-мігрантам тощо, а також  слід передбачити можливість делегування цим об’єднанням певних функцій у сфері соціальної підтримки мігрантів, які її потребують.

Таким чином, завдяки ухваленню Закону України «Про зовнішню трудову міграцію» врегульовано правовідносини, які раніше спеціальними законами не регулювалися. Разом з тим, не всі проблемні питання до кінця розв’язано. Серйозної законотворчої роботи вимагає узгодження з цим законом правових актів, які регулюють інші сфери суспільних відносин, а також розробка  підзаконних нормативно-правових документів, що мають забезпечити механізми реалізації норм, задекларованих в новоприйнятому законі. Тому робота з удосконалення законодавства України у сфері трудової міграції та забезпечення його належної імплементації має бути продовжена. Оскільки  регулювання міграційних процесів та захист прав мігрантів потребують комплексного підходу, доцільно створити Міжвідомчу комісію (робочу групу), де б на постійній основі представники дотичних відомств, за участю неурядових організацій та експертів, обговорювали проблеми, що виникають, а також ініціювали б розробку законодавчих змін, необхідних для їх розв’язання.

Олена Малиновська