Передовсім треба зауважити, що прямого зв’язку між візовим режимом та міграцією немає. Адже йдеться лише про візи для короткотермінових візитів. Міграція спричиняється іншими причинами, у першу чергу соціально-економічними. Значний вплив мають політичні обставини, рівень суспільної та особистої безпеки. Варто зважати також і на традиції міграційних переміщень, соціальні зв’язки, що склалися внаслідок міграцій минулих часів.

Зокрема, як свідчать дані щодо перетину кордону громадянами України у напрямку виїзду, міжнародна мобільність українців продовжувала зростати незважаючи на введення візового режиму сусідніми європейськими державами, приєднання їх до Шенгенської зони (2007). Водночас,  чисельність поїздок до Росії, хоча з нею й зберігався безвізовий режим, скорочувалася як абсолютно, так і відносно. Так, кількість перетинів кордону з Польщею вперше перевищила кількість перетинів кордону з Росією уже в 2013 році (7,2 млн проти 6,2 млн), тобто до початку війни. Надалі переорієнтація транскордонних подорожей українців на західний напрямок лише посилювалася. У 2015 році на західному кордоні було зафіксовано 9,5 млн виїздів, а на кордоні з Росією – 4,2 млн.

Разом з тим, візовий режим впливає на умови перетину кордону. Скасування віз, безумовно, покращить умови подорожування, що, за певних обставин, може стати передумовою для міграції. Як свідчать соціологічні опитування,  хоча у свободі пересування українці бачать основну перевагу членства в ЄС (39%), їх непокоїть можливе збільшення еміграції, що розцінюється як головний негативний наслідок євроінтеграції (33%). Можливість масового припливу українців, особливо в умовах нинішньої міграційної хвилі в Європі, турбує також європейців, і є чи не основною причиною затягування процесу відміни віз. Деякі праворадикали в Європі навіть пропонували побудувати стіну на кордоні з Україною.

Науковці, однак, не підтримують таких побоювань. Так, розрахований на основі соціологічного вимірювання потенціал еміграції та трудової міграції українців в напрямку країн Шенгенської зони за умови скасування віз становить 1,5% населення країни, або півмільйона осіб. На основі економетричної моделі збільшення кількості мігрантів упродовж першого року після запровадження вільного руху населення було оцінено у 200-300 тис. осіб. 

Лише помірне збільшення міграції в умовах відміни візового режиму підтверджує й досвід інших країн. Наприклад, за даними Євростату, чисельність громадян Албанії та Боснії і Герцеговини, які отримали безвізовий режим в 2010 році, а також Молдови, котрі можуть вільно подорожувати Європою з 2014 року, що проживають в країнах ЄС, після відміни віз не лише не збільшилася, а й дещо скоротилася. Адже можливість вільно подорожувати зменшує потребу в тривалому перебуванні на території ЄС.

Наведемо кілька міркувань на користь висновку про незначне збільшення транскордонної мобільності українців у разі відміни віз. 

По-перше, в процесі візової лібералізації і у відповідності до домовленостей з ЄС процедури оформлення віз для українців поступово спрощувалися, кількість шенгенських віз, виданих громадянам України, зростала, а отриманих ними відмов – зменшувалася. Важливо також, що третина шенгенських віз оформлюється українцям безкоштовно. Якщо в 2010 році українці отримали  1,28 млн шенгенських віз, то в 2013 році – уже 1,56 млн. Причому 38,6% цих віз були багаторазовими. У 2014 році багаторазових віз було оформлено 52,4%, а в 2015 році – 56,8%. З цим пов’язано певне зменшення кількості  оформлених шенгенських віз в 2014-2015 роках (рис. 1). Разом з тим, кількість національних віз, оформлених низкою європейських держав, зокрема Польщею, продовжувала зростати. Консульствами Польщі у 2015 році українцям видано 922 тис. віз, проти 828 тис. у 2014 році, в т. ч. 466 085 шенгенських і 466 155 національних.

По-друге, обставина, що сприяє поїздкам українців до європейських держав, є візові привілеї, якими користуються громадяни України, що належать до національних меншин центральноєвропейських націй. Наприклад, «карту поляка», яка підтверджує належність до польського народу, з початку її запровадження  в 2008 році і до кінця 2014 року отримали 57,5 тис. громадян України. Цей документ забезпечує безкоштовне оформлення польської візи, яка дає змогу неодноразово в’їжджати та перебувати протягом року в Польщі, а також подорожувати до інших держав Шенгенської зони  на строк до 90 днів. Відчутні візові привілеї мають також власники документів, які підтверджують статус «закордонного угорця», «закордонного словака», «закордонного чеха». 

По-третє, доволі багато українців можуть подорожувати до сусідніх країн ЄС взагалі без віз. Це кілька мільйонів мешканців західного прикордоння, які проживають у прикордонній смузі і мають право заглиблюватися на територію сусідніх держав на відстань до 50 км згідно з угодами про так званий «малий прикордонний рух». Вони були укладені з Угорщиною в 2007 році, Польщею та Словаччиною в 2008 році, Румунією – в 2014 році. За даними опитування транскордонних пасажирів, яке провели польські статистичні служби, 64,3% українців, котрі перетинали польський кордон, проживали у 30-кілометровій прикордонній смузі. На відстані 30-50 км від кордону мешкали 10,7% міжнародних пасажирів, 50-100 км – 15,1%, і лише 9,9% – на відстані понад 100 км від кордону.  

Таким чином, більшість громадян, які перетинають західний кордон країни, становлять мешканці західноукраїнських областей. Водночас саме тут, як свідчать соціологічні опитування, переважна більшість населення (80%) виявляє зацікавленість у безвізі. Натомість на сході України та на Донбасі переважають ті, хто не вважає скасування візового режиму з ЄС чимось значущим (55-56%). Готовність скористатися ним і поїхати до країн Шенгенської зони  декларували лише  18% жителів Донбасу, тоді як західних областей – 55%. Іншими словами, налаштовані скористатися вигодами безвізового режиму передовсім мешканці Західної України, які й дотепер мали ширші можливості для подорожей до ЄС. Лібералізація візового режиму для багатьох з них кардинально не змінить умови перетину кордону і, таким чином, не призведе до великого збільшення числа подорожуючих.

Щоб з’ясувати, яким чином скасування візового режиму може позначитися на транскордонній мобільності українців, важливо розглянути з якою метою громадяни виїжджають за кордон. Одне з опитувань населення, проведене в попередні роки, засвідчило, що переважно це відвідування родичів, на другому місці – туризм, а на третьому – заробітки за кордоном. Тобто більшість поїздок здійснювалися з приватною, рекреаційно-туристичною метою. Таке їх спрямування актуальне й нині. Опитування громадської думки однозначно свідчать, що жителі будь-якого регіону країни хотіли б поїхати до країн Шенгенської  зони передовсім з метою туризму – 51%. 

Для населення раніше закритої країни закордонні подорожі є не лише виявом бажання побачити світ, а й фактором престижу. За даними Державної служби статистики, виїзний туризм з України у докризовий період розвивався надзвичайно швидкими темпами. Якщо на початку 2000-х років українці здійснили лише близько 300 тис. туристичних подорожей за кордон на рік, то в 2013 році – 2,5 млн. Необхідність оформлення віз не стримувала динаміку чисельності туристичних поїздок. Адже головна їх умова – наявність у населення достатніх для відпочинку за кордоном коштів. За підрахунками фахівців, в 2011 році на туристичні та рекреаційні подорожі за кордон українці витратили 3,8 млрд доларів США, в 2012 році – 4,5 млрд, а в 2013 році ці витрати  сягнули 6 млрд доларів. 

Однак нині ситуація змінилася. Кількість українців, які могли дозволити собі зарубіжні туристичні подорожі, в 2014 році зменшилася на 20%, а в 2015 році – вдвічі. Найбільше скоротилася кількість туристичних поїздок до Шенгенської зони, зокрема Італії, Іспанії, Греції. За даними  соціологів, 65% громадян, які ніколи не відвідували країни Європи, не мали можливості подорожувати через відсутність коштів. Отже у разі  запровадження безвізового режиму більшість громадян, які б бажали відвідати європейські країни з туристичною метою, навряд чи матимуть фінансову спроможність реалізувати таке бажання.

Разом з тим, складна економічна ситуація і зубожіння населення, що стримують туристичні виїзди за кордон, створюють потужні чинники виштовхування українців у трудову міграцію. Тим більше, що населенням накопичено вже поважний досвід заробітчанства за межами країни. 

Під впливом воєнного конфлікту та глибокої економічної кризи еміграційні настрої населення зросли. Зокрема, опитування, проведене компанією GFK-Україна на замовлення Міжнародної організації з міграції навесні 2015 року, показало, що 8% українців  планують найближчим часом знайти роботу за кордоном або вже її знайшли. За даними аналогічного дослідження 2011 року, таких було 6%. 

Зростання обсягів трудової міграції з України підтверджується статистикою країн призначення. Так, в 2014 році в Польщі було зареєстровано 373 тис. заявок від роботодавців на роботу для українців за спрощеною системою на строк до 6 місяців, що на 155 тис. більше, ніж попереднього року. У 2015 році таких заявок було вже 706 тис. Це засвідчує не лише інтенсифікацію трудової міграції, а й той факт, що, як і раніше, пануючою моделлю міграційної поведінки українців є тимчасові циркулярні подорожі на роботу за кордон.

Саме завдяки трудовій міграції чисельність українців, які проживають на території ЄС, постійно зростала і в 2015 році сягнула майже мільйона. Рік від року збільшувалася також і кількість дозволів на перебування, що оформлювалися громадянам України: в 2015 році таких документів було оформлено майже півмільйона (рис. 2).

Збільшення обсягів трудової міграції супроводжується певною переорієнтацією її потоків із традиційного східного напряму, до Росії, на західний. Ця тенденція спостерігалася і раніше. Анексія Криму, військові дії на сході країни, загальне недружнє ставлення до України з боку сусідньої держави прискорило переорієнтацію міграційних потоків. На користь виїзду у західному напрямку свідчить також вищий, ніж в Росії рівень заробітків в країнах ЄС,  кращі умови життя та праці. За даними вже згаданого опитування GFK-Україна на замовлення МОМ, серед потенційних трудових мігрантів з України частка тих, хто шукає роботу в Росії, знизилася  з 18% у 2011 році до 12% в 2015 році. Водночас привабливість Польщі зросла з 7% у 2006 році, коли було здійснено перше аналогічне дослідження, до 30% на сьогодні. 

Разом з тим, для певних категорій громадян, передовсім мешканців прикордонних до Росії територій сходу і півдня країни, відсутність візового, мовного бар’єру, родинні та інші зв’язки з громадянами РФ, географічна близькість та відносно дешеве транспортне сполучення залишаються вагомими підставами для спрямування заробітчанських поїздок до цієї країни. Що ж стосується населення окупованих територій, то іншого вибору у нього просто немає. Тому хоча переорієнтація міграційного потоку на Захід і відбувається, вона спостерігається не на всій території України і охоплює не всіх мігрантів.  Росія й надалі залишається важливою країною призначення трудових мігрантів з України. У найближчому майбутньому ця ситуація навряд чи зазнає кардинальних змін. За даними нещодавнього дослідження «Міграція як чинник розвитку в Україні», організованого МОМ, більшість потенційних мігрантів, якщо йдеться про короткотермінові виїзди з метою заробітку, планують виїхати саме до Росії. Для потенційних довготермінових мігрантів (на строк понад рік) Росія є другою за значенням країною призначення після Польщі. 

Таким чином, значна частина міграційного потоку, як і раніше, спрямовуватиметься до Росії. Прогнозована у зв’язку з економічними негараздами інтенсифікація трудової міграції лише частково відчуватиметься західними сусідами України. До того ж йдеться про робочу силу, яка затребувана на ринках праці європейських країн, зокрема центральноєвропейських, звідки після приєднання до Євросоюзу спостерігався численний відплив працездатного населення. 

Якщо прибуття працівників, необхідних для економіки, що виконують непривабливі для місцевого населення роботи, а також студентів є вигідним для країн призначення, то можливий приплив біженців з України їх серйозно непокоїть, особливо враховуючи проблеми, з якими стикнулася Європа у зв’язку з мільйонами шукачів притулку з Близького Сходу. Подібні настрої тим більше зрозумілі, бо нещодавня відміна віз для країн Західних Балкан та Молдови дійсно призвела до збільшення клопотань про притулок від їх громадян. Так, 2015 року, порівняно з безвізовими часами, албанців, які клопоталися про притулок в ЄС, було майже в 35 разів більше, боснійців – в п’ять разів більше, молдаван – втричі більше. Адже лібералізація візового режиму спростила і здешевіла поїздки до ЄС, а відтак – розширила можливості для звернень за притулком. Подати відповідні клопотання змогли особи, які найвірогідніше отримали б відмови у разі звернення за візами. 

Однак факти, які б підтверджували вірогідність масового припливу біженців з України, наразі відсутні, хоча після анексії Криму і початку конфлікту на Донбасі  чисельність шукачів притулку з України в Європі дійсно зросла. Якщо 2013 року в 28 країнах ЄС українськими громадянами було подано 835 клопотань про притулок, то в 2015 році – 20 830. Найбільше в Італії (4680), Німеччині (4570), Іспанії (3340), Франції (1625) та Польщі (1575). Українці, однак, становлять менше 2% іноземців, які зверталися за притулком на території Євросоюзу. У 2015 році було задоволено лише 2775 клопотань, або 13% від поданих. Найбільше позитивних рішень прийнято в Італії (1635) та  Франції (420). У Німеччині  притулок надано 55 особам, у Польщі – десяти, в Іспанії – жодній. 

Експерти відмічають, що, на відміну від вихідців з інших країн, шукачі притулку з України перебувають на території ЄС легально, досить тривалий час, часто маючи дозволи на працевлаштування. Тобто меншою мірою йдеться про прибуття із зони конфлікту на сході України. Більшість шукачів притулку – це трудові мігранти, які, зважаючи на ситуацію вдома, не хочуть повертатися.

Невелика чисельність шукачів притулку з України в Європі передовсім пов’язана з тим, що втікачі із зони конфлікту шукали безпечне місце проживання на території України. Велика група шукачів притулку з України виїхала до Росії. За даними Федеральної міграційної служби Російської Федерації, з початку 2014 року в’їхали до Росії і не залишили її територію понад мільйон українців. На кінець 2015 року на обліку перебували 273 громадянина України, яким було надано статус біженця, і 311 тис. тих, які користувалися тимчасовим притулком. 

Переміщення населення із зони конфлікту до Російської Федерації обумовлені географічною близькістю, родинними зв’язками, мовними і культурними особливостями великої частини мешканців сходу України, поширенням серед частини з них проросійської орієнтації. Запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до ЄС навряд чи змінить ситуацію і примусить біженців переорієнтуватися з російського на європейський напрямок. Проте не виключено, що чисельність шукачів притулку в Європі у разі можливості безвізових поїздок може зрости за рахунок частини внутрішніх переміщених осіб, які наразі не одержують достатньої підтримки від держави і перебувають у доволі складному становищі. Водночас вірогідніше, що, зважаючи на обмежувальну політику європейських країн щодо біженців, у т. ч. з України, вкрай невисокий рівень надання їм статусу, з-поміж цієї групи населення рекрутуватимуться не стільки шукачі притулку, скільки працівники-мігранти, які намагатимуться вирішити проблеми своїх сімей шляхом працевлаштування за кордоном.

Враховуючи імміграційну політику країн Євросоюзу, спрямовану на жорстку селекцію трудових мігрантів, закономірним є припущення про збільшення нелегального працевлаштування українців в європейських країнах. Порушення українцями правил перебування в країнах призначення зазвичай пов’язане з роботою без оформлення трудових відносин та належних дозволів, перебільшенням строків перебування. Дослідження, проведене Міжнародною організацією з міграції 2015 року, виявило, що без оформлення трудових відносин  працювали 41% охоплених опитуванням мігрантів. Тобто економічна криза в країні змушує людей виїжджати на заробітки за кордон, нехтуючи своїм правовим становищем, з чим пов’язані ризики надексплуатації та порушення прав, аж до торгівлі людьми, і, звичайно, покарання та депортації. 

За даними Євростату, чисельність громадян України, які нелегально перебували на території країн ЄС і були виявлені компетентними органами, дійсно зросла: з 12 тис. в 2013 році до майже 24 тис. в 2015 році, тобто вдвічі. Попри негативну динаміку, чисельність українців-порушників невелика і цілком незначна порівняно з чисельністю законослухняних громадян, які подорожують до ЄС: у 2014 році європейські прикордонники зафіксували 10,5 млн в’їздів українців, а у 2015 році – 12 млн.

Якщо ж подивитися на дані по країнах, які отримали безвізовий режим раніше, то кореляція між можливістю вільно подорожувати та чисельністю порушників міграційного законодавства не простежується. Більше того, дані по Албанії свідчать, що  безвізовий режим, який країна отримала в 2010 році, привів до різкого скорочення чисельності виявлених в країнах ЄС албанців-нелегалів.

Підсумовуючи сказане, варто ще раз підкреслити, що не візовий режим, а соціально-економічна та воєнно-політична ситуація в Україні є визначальними для міграційної поведінки населення. Транскордонна мобільність українців у західному напрямку стабільно зростає, незважаючи на візові обмеження, водночас до Росії вона скорочується, хоча безвізовий режим поїздок тут зберігається. У разі скасування віз умови подорожування до Європи покращаться, проте через стрімке падіння доходів населення скористатися цим з метою туристичних чи рекреаційних подорожей зможе лише обмежена кількість громадян. Натомість в умовах економічної кризи наростає трудова міграція за кордон. Як показує уже майже двадцятирічний досвід українського «заробітчанства» в Європі, його інтенсивність віддзеркалює ситуацію в країні і не пов’язана з питанням віз.

О. Малиновська