Наприклад, встановлення статусу осіб без громадянства. Тривалий час наші з ДМС погляди в цьому питанні розходилися. Але нарешті нас і правозахисників почули, і розроблено законопроект про встановлення статусу осіб без громадянства. Досі цього порядку не існувало і не існує. 

Ситуація відбивається на їхніх дітях і навіть уже онуках. Так, ми розуміємо, що свого часу люди припустилися помилки. Але держава має якось реагувати і виправляти помилку.  Наприклад, розповідати людям, що вони можуть звернутися до суду, встановити факт свого проживання на території України та після рішення суду отримати документи. Можна було би якось спростити процедуру, щоб це було зручніше.

Друга категорія осіб без громадянства – громадяни колишніх радянських республік, де свого часу відбувалися збройні конфлікти. Узбекистан, Азербайджан, Вірменія, Грузія та інші. Люди тікали на територію України фактично як біженці, але вже після 1991 року. У них немає громадянства ані тої держави, звідки вони прибули, ані громадянства України. Уже онуки виросли, і всі вони не документовані. 

Тому ми наразі вітаємо ініціативу прийняття відповідного законопроекту. Він доопрацьований і з нами, і з правозахисниками. Закон дозволить нам урегулювати статус осіб без громадянства, вони зможуть реалізовувати свої фундаментальні права: на освіту, на здоров’я, на працю. 

– Чи є випадки, коли за підсумками звернень громадян із тих чи інших проблем проводяться спільні наради з Державною міграційною службою, навчання співробітників тощо? 

– Такі приклади є. Наприклад, існує проблема підтвердження громадянства і отримання паспортів громадян України людьми, які мешкають на окупованій або непідконтрольній українській владі території. Так склалося, що до первинної документації  на тих територіях українські міграційні органи зараз не мають доступу. 

Проблема виникла і в наших громадян, які тікали від конфлікту на територію інших держав, здебільшого Російської Федерації. Вони хотіли би повернутися до України, але втратили документи. Люди звертаються до консула, а консульство не може підтвердити, тому що документи залишилися в Донецьку, Луганську або в Сімферополі. 

Ми проводили спільно нараду з ДМС і ЦВК, тому що вони ведуть реєстр виборців, і це є певним підтвердженням того, що людина колись реалізовувала свої права як громадянин, брала участь у виборах. Тобто громадянин має право звернутися до ЦВК, отримати підтвердження, що його дані є в реєстрі виборців. І це якимось чином буде братися до уваги міграційною службою і департаментом консульської служби МЗС. Внести зміни до внутрішніх інструкцій набагато простіше, ніж змінювати закон. 

– А які питання поки не вдається вирішити? 

– Єдине, в чому ми радикально розходимося з Державною міграційною службою – це в поглядах на міграційну політику в цілому. На нашу думку, необхідно було би провести міграційну амністію. Про це неодноразово йшлося в наших доповідях. Йдеться насамперед про громадян республік колишнього СРСР, які колись приїхали до України і потім отримали паспорти, правдами чи неправдами.  

Сьогодні в ДМС склалася така практика: коли громадянин України звертається із будь-яких питань, служба проводить перевірку, а як цей паспорт був отриманий. І якщо людина не народилася на території України – їй «не пощастило». Доходить до абсурду. Забирають паспорти, видані 12-15 років, іноді 20 років тому. Увесь цей час людина користувалася всіма правами громадянина. Одружилася, придбала житло, виростила дітей. І тут у неї забирають паспорт. 

Ми ставимо питання представникам міграційної служби: чи розуміють вони наслідки такого кроку? Вони вважають, що паспорт був виданий із застосуванням корупції. Або не було видано указу Президента про громадянство. Але якщо це справді була корупція, в першу чергу треба покарати вашого колишнього працівника. Чому ми караємо звичайну людину, провину якої навіть не доводили? І не просто людину, а всю її сім’ю. 

Ось одне з останніх звернень з Одеси. Батько родини, вважають в міграційній службі, паспорт отримав незаконно. Дитині, відповідно, не видають паспорта. Дівчина хоче вступити до медичного училища, але не може, тому що немає документів. І видати паспорт відмовляються. 

Ми відкрили провадження, зараз проводитимемо перевірку. Помилка держави (чи конкретного співробітника) жодним чином не може тягнути якісь правові наслідки для людини. 

Крім того, ми радикально розходимося в деяких поглядах на надання статусу біженця шукачам притулку. Це дуже вразлива категорія. Наприклад, громадяни Російської Федерації та деяких інших пострадянських країн, які свого часу офіційно приїхали на територію України, взяли участь у подіях на Майдані, і після цього їм повернення додому немає. Або ті, хто воював у наших добровольчих батальйонах – вони взагалі на батьківщині вважаються найманцями. 

Такі люди, звісно, звертаються за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. І перше, що каже ДМС – вони порушили строки перебування на території України і ми не можемо дати їм статус біженця. 

Класичний приклад – громадянин Росії Сергій Анісіфоров. Уже по третьому колу відбуваються суди. Перша інстанція, апеляція, касаційна інстанція. Усі сказали – переглянути рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Державна міграційна служба переглядає – і знову відмовляє. Він відмову оскаржує. Знову перша інстанція, друга, третя…

Звісно, ми стоїмо на тому, що треба таким людям надавати хоча би статус особи, яка потребує додаткового захисту. Тому що законність перебування таких осіб – це справді проблематично. Тому ми й говорили про міграційну амністію. Один раз провести – і ми вирішуємо чимало питань одночасно. 

– Ви багато і системно займаєтеся дотриманням прав внутрішньо переміщених осіб. Що змінилося за три роки, з часу початку бойових дій на Сході? На Ваш погляд, які напрямки державної політики стосовно цієї категорії громадян потребують перегляду?

– За минулі три роки державою було створено певну законодавчу базу, зокрема щодо обліку переселенців, в певній мірі врегульовано питання реалізації ними прав і свобод за місцем фактичного проживання. Нарешті, у 2016 році створено центральний орган виконавчої влади – Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Однак люди, які перемістилися, рятуючись від окупації та збройного конфлікту, а також громади, які їх прийняли, продовжують стикатися із комплексом складних та взаємопов’язаних питань. Це, зокрема, забезпечення тимчасовим житлом, робочими місцями відповідно до фаху або здібностей, доступним медичним обслуговуванням, місцями для переміщених дітей в дошкільних навчальних закладах, середніх школах, відновлення втрачених документів, соціальних та пенсійних виплат, реалізація виборчих прав тощо. 

Для вирішення переважної більшості цих проблем переселенці можуть покладатись виключно на власні сили, оскільки з боку центральної влади спостерігається точкове нормативне регулювання деяких питань, пов’язаних з внутрішнім переміщенням. Проте люди вже чекають від держави комплексних, довгострокових рішень. 

– Які кроки можна і потрібно зробити для захисту прав наших громадян, які перебувають на окупованій території Криму і Донбасу?

– Перш за все, державою має бути розроблена стратегія дотримання прав мешканців тимчасово окупованих та неконтрольованих територій. Такої стратегії, чи то пак плану дій, у відповідь на масове внутрішнє переміщення Урядом до цих пір не представлено. Натомість, ми маємо чітко розуміти, яким чином здійснювати обов’язки перед мешканцями неконтрольованих територій в умовах, коли звичайні процедури реалізації ними прав об’єктивно унеможливлені. Зокрема, в першу чергу необхідно розробити механізм виплати пенсій, допомог та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням всім громадянам України, незалежно від їх місця проживання, чи на окупованих та неконтрольованих територіях вони проживають, чи за кордоном, без прив’язки до довідки про взяття на облік ВПО.

Запровадивши такий механізм, можливо буде побачити реальну картину внутрішнього переміщення. На сьогодні інакше, ніж отримавши довідку ВПО, людина не може продовжувати отримувати належні їй соціальні виплати. У той же час якщо існуватиме можливість отримувати пенсію, проживаючи на непідконтрольній території, значна частина людей не стала б полишати свої домівки.

Процес вироблення стратегії щодо окупованих та неконтрольованих територій має супроводжуватись вдосконаленням нормативно-правової бази. Визначені законодавством процедури мають враховувати обставину, що людина може проживати на цих територіях, залишаючись при цьому повноправним громадянином України. Хоч інститут прописки в радянському його розумінні відійшов в минуле, досі реалізація багатьох прав прив’язується до зареєстрованого місця проживання.

Підтримки потребують також приймаючі територіальні громади. Зокрема, необхідно здійснити перегляд організаційної структури та штату місцевих органів влади, установ та організацій – освітніх, медичних, центрів надання адміністративних послуг тощо, особливо в тих адміністративно-територіальних одиницях, де населення суттєво збільшилось внаслідок внутрішнього переміщення, з метою здійснення належного соціального обслуговування всіх мешканців, включаючи нових.

Додатково зазначу, що здійснюється планомірна робота щодо передачі засуджених з тимчасово окупованої та неконтрольованої територій України. На сьогодні вже 147 засуджених повернуті з непідконтрольної Уряду України території Донецької та Луганської областей. 17 березня 2017 року вперше відбулося переміщення 12 осіб із пенітенціарних установ АР Крим на материкову частину України. Домовленість про їх передачу була досягнута під час мого візиту до Криму наприкінці минулого року, в ході якого я також зустрілась з Ахтемом Чийгозом, Алі Асановим та Мустафою Дегерменджи у Сімферопольському СІЗО.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про міжнародне співробітництво українського Омбудсмена. 

– Уповноважений з прав людини тісно співпрацює зі своїми зарубіжними колегами в інтересах захисту прав громадян України за кордоном, а також громадян іноземних держав на території України. Наразі діють 11 двосторонніх угод про співробітництво Омбудсмена України з Омбудсменами Туреччини, Іспанії, Португалії, Росії, Киргизької Республіки, Азербайджану, Польщі, Грузії, Молдови, Казахстану, Данським інститутом з прав людини. Але навіть за відсутності угоди взаємодія є досить ефективною. 

Найбільш тісною є співпраця з Уповноваженим з прав людини у РФ і Уповноваженими з прав людини у регіонах Росії. Це пов’язано з великою кількістю громадян України, які перебувають на території Росії та на території тимчасово окупованого Криму, а також численними кримінальними провадженнями проти громадян України за політичними та іншими мотивами на території РФ і тимчасово окупованій території Криму.

Наприкінці грудня 2016 року я та моя колега Тетяна Москалькова здійснили перший спільний двоетапний візит: спочатку до Сімферопольського СІЗО, де я зустрілася з трьома громадянами нашої держави, а потім – до Миколаївського СІЗО, де утримуються громадяни Росії. 

Ми підтвердили готовність і зацікавленість у продовженні практики взаємних спільних моніторингових візитів до місць несвободи з метою вивчення стану дотримання прав громадян обох країн у цих установах. Так, найближчим часом омбудсмени України та РФ планують відвідати громадян України, які перебувають у місцях несвободи в РФ (зокрема в м. Москві), а також здійснити аналогічні візити до громадян РФ, які перебувають у місцях несвободи на території України. 

Нещодавно за сприяння Уповноваженого з прав людини в Таджикистані вдалося отримати повторне свідоцтво про народження мешканки України, яка є особою без громадянства. Проблема полягала у тому, що вона майже рік тому звернулась до Міністерства юстиції України, яке зробило запит до Таджикистану в рамках Мінської конвенції про правову співпрацю. Але розгляд питання про оформлення повторного свідоцтва таджицькою стороною затягувався. Лише після втручання Омбудсмена Таджикистану питання було вирішене. Наявність свідоцтва дозволить заявниці оформити громадянство України.

Значна кількість звернень стосується захисту прав осіб, які перебувають у місцях несвободи на території інших держав. Омбудсмен України звертається до своїх колег з проханням сприяти перевірці інформації про порушення прав наших ув’язнених співвітчизників. Йдеться про перевірку умов тримання; забезпечення медичною допомогою (проведення обстежень і лікування, зокрема стаціонарного, оперативного втручання, забезпечення ліками); забезпечення права на належну правову допомогу (адвокатський захист) і консульсько-правову допомогу (зустріч з консулом); сприяння проведенню належного розслідування фактів застосування катувань і неналежного поводження, дискримінації тощо. За інформацією заявників, втручання Омбудсменів зазвичай мало позитивний результат для ув’язнених українців. 

У зверненнях Уповноваженого з прав людини до своїх зарубіжних колег піднімалися також питання щодо сприяння у захисті прав дітей, хворих осіб, права на пенсійне забезпечення, виконання судових рішень, зокрема щодо виплати аліментів; питання ефективного розслідування фактів смерті (загибелі) громадян України або завдання їм тілесних ушкоджень тощо. За багатьма питаннями громадянам України надавалося відповідне сприяння.

– Дякую за розмову, успіхів у Вашій правозахисній діяльності!

Інтерв’ю провела власкор 

газети «Міграція», Л. Кущ