Українці у Вірменії

main

31.10.2016

Українці у Вірменії

Вірменія – красива гірська країна та найдавніша держава Малої Азії та Південного Кавказу. Вона першою прийняла християнство як державну релігію. Сьогодні це аграрно-індустріальна країна, економіка якої ще не оговталася після розпаду СРСР. Самих вірменів за межами держави живе більше, ніж на Батьківщині. За останнім переписом у Вірменії мешкає трохи більше трьох мільйонів людей.

За даними Національного статистичного управління та Агентства міграції Міністерства територіального управління Республіки Вірменія, сьогодні у цій державі проживають представники понад двадцяти національностей, що становить три відсотки від загальної кількості населення країни.

Перші зв’язки вірмен з населенням нинішньої території України відомі з часів царя Тиграна Великого та Митридата Понтійського у ІІ-І ст. до н.е. Пізніше, в V-V І ст.ст. н.е. візантійські імператори вірменського походження тримали вірменські військові загони на околицях своєї імперії, у тому числі в Криму.

У ХІ ст. після вторгнення до Вірменії турків-сельджуків вірмени емігрують до Криму. Вони розселяються переважно в гірському південно-східному Криму – Кафі (Феодосії) та Судаку.

У свою чергу, історія першого на території Вірменії українського поселення відноситься до XIX ст., коли уряд царської Росії вирішив переселити на Південний Кавказ «малоросійських козаків» з Полтавської та Чернігівської губерній.

Нині українці у Вірменії – четверта за чисельністю національна меншина. Згідно з офіційним переписом населення, станом на 2001 рік у Вірменії проживало 1,633 українців. За даними української діаспори, зараз у Вірменії мешкає, за різними оцінками, від 4 до 8 тисяч українців.

За інформацією Агентства міграції Міністерства територіального управління Республіки Вірменія, на даний час на території цієї держави постійно або тимчасово проживають близько 1000 громадян України.

На консульському обліку в Посольстві України у Вірменії перебуває 437 громадян України.

За радянських часів багато українців приїздили до Вірменії за розподілом на роботу після навчання у вузах. Жінки-українки виходили заміж за вірмен. Також є такі, хто приїхав нещодавно, наприклад, отримавши пропозиції з працевлаштування.

Якщо на даний час вірменська діаспора в Україні зосереджена переважно на Донбасі, в Київській, Львівській та Харківській областях, то для Вірменії характерне дисперсне проживання етнічних українців, що пов’язане з їх малою чисельністю. Однак можна виділити такі міста як Єреван, де мешкає більшість етнічних українців, а також Ванадзор, Гюмрі, Раздан, Іджеван, Діліжан та Севан.

За даними досліджень, близько 50% українців мають вищу освіту. З них на сьогоднішній день роботою забезпечені лише 10%. Значна кількість етнічних українців – пенсіонери та люди похилого віку. Близько 30% українців – спеціалісти із середньою технічною освітою. Рівень їх зайнятості низький, більшість з них працює не за спеціальностями, на малооплачуваних роботах.

Історія відносин між українським та вірменським народами наповнена прикладами взаємної допомоги: сотні вірмен допомагали в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У свою чергу, український народ не залишив на самоті вірмен під час жахливого за своїми наслідками землетрусу 1988 року.

Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Вірменія як незалежними державами встановлені 25 грудня 1991 року.

У січні 1993 року відкрилося Посольство Республіки Вірменія в Україні, а у вересні 1996 року – Посольство України в Республіці Вірменія.

В основі двосторонніх українсько-вірменських відносин лежить базовий Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Вірменія, підписаний у травні 1996 року.

Подальшій?інтенсифікації двосторонньої взаємодії сприяла реалізація домовленостей між Президентами України та Республіки Вірменія, досягнутих під час візиту Р.С. Кочаряна до України у березні 2001 року та Л.Д. Кучми до Вірменії у жовтні 2002 року.

Стан і перспективи торговельно-економічної співпраці було визначено Договором між Україною і Республікою Вірменія про економічне співробітництво на 2001-2010 роки. Довгострокова програма торговельно-економічної співпраці передбачає активізацію взаємовигідних відносин в усіх сферах.

З огляду на вузлове транспортне розташування України, одним із пріоритетів українсько-вірменських відносин є експлуатація шляхів сполучення, що зв’язують Вірменію із країнами Європи через територію України. Важливе значення у цьому контексті має поромна переправа «Іллічівськ-Поті-Батумі».

Найбільш активно контакти розвиваються в сфері культури, освіти, взаємодії з громадськими організаціями, забезпечення культурно-освітніх та інформаційних потреб української громади Вірменії та вірменської громади України. Подією у культурному співробітництві між двома країнами стало видання в 2004 році в Україні українською мовою «Книги трагедій» Григора Нарекаци (в перекладі М. Нестерчука) та вірменського народного епосу «Давид Сасунський» (в перекладі В. Кочевського).

При апараті президента працює координаційна рада національних меншин. Також Вірменія прийняла концепцію про культурне різноманіття.

Оскільки права нацменшин захищені статтею 37 Конституції Республіки Вірменія, відповідно до якої: «Громадяни, які належать до національних меншин, мають право на збереження традицій, розвиток мови і культури», українці користуються рівними правами на території країни проживання. Вірменська держава у міру своїх можливостей піклується про забезпечення прав і потреб національних меншин, зокрема шляхом бюджетного фінансування. Так у 2005 році державою було виділено у користування будинок – Культурний центр національних меншин, де українці, разом з іншими нацменшинами Вірменії, мають можливість задовольняти свої потреби, проводити культурно-освітні заходи.

Національні меншини республіки без будь-яких обмежень відзначають свої національні свята, розвивають і пропагують свої традиції та духовні цінності шляхом організації різноманітних заходів, виставок, фестивалів художньої творчості.

Не обмежене право нацменшин на створення власного телебачення або радіо, випуск періодичних видань. Мовами нацменшин видається понад 10 газет та журналів. На громадському радіо Вірменії є щотижневі передачі про життя нацменшин Вірменії.

Останні шість років практикується надання щорічних урядових грантів на підтримку етнічних громад республіки, на розвиток їх культури та освіти у розмірі 10 мільйонів драм (близько 27 тисяч доларів США).

Проте, враховуючи економічні та соціальні проблеми, з якими стикаються всі громадяни Вірменії, ця підтримка бажає кращого.

У 1995 році у Вірменії була створена Федерація українців Вірменії «Україна» (громадська організація), яка проводить активну роботу, спрямовану на задоволення потреб вірменського українства, збереження та пропаганду української культури, традицій, звичаїв.

Голова Федерації – Романія Явір. Керівництвом Федерації створені регіональні відділення в містах Ванадзор, Гюмрі, Раздан, Іджеван та Севан.

Федерація українців Вірменії «Україна» має свій друкований орган – часопис «Дніпро-Славутич», який виходить раз на місяць українською та вірменською мовами. У квітні 2017 року газета відзначатиме своє 20-річчя. При Федерації створені чотири аматорські колективи, а також молодіжна організація «Українська молодь Вірменії».

В рамках української громади функціонують такі аматорські художні колективи: Український хор «Дніпро» (м. Єреван), Ансамбль української пісні «Вербиченька» (м. Ванадзор), Дитячий ансамбль «Дзвіночок» (м. Єреван), Дитячий хореографічний ансамбль «Малятко» (м. Єреван).

Вірменські українці збираються разом, щоб відзначати разом великі свята, як-от День Незалежності або День народження Тараса Шевченка. Завдяки підтримці посольства в Єревані працює школа № 42 ім. Т. Шевченка. Українська громада допомагає підліткам вступати до українських вишів. Для цього існують як державні програми, так і приватні ініціативи для обдарованих дітей.

Спостерігається певна диференціація між членами української діаспори в містах і віддалених селищах. Якщо у великих містах вони, беручи участь у житті титульного народу, при цьому зберігають свою самобутність, то у віддалених районах українці повністю асимільовані. Особливо це стосується другого та третього поколінь, тобто дітей та онуків тих, хто переїхав до Вірменії з України.

У 2003 році в Єревані був закладений камінь на місці майбутнього пам’ятника Великому Кобзарю. У травні 2013 року пам’ятник Тарасу Шевченку в Єревані було встановлено. Його архітектором є С. Сардарян, автором – В. Петросян. Пам’ятник розташований у парку «Охакадзев», що на вул. Лусаворича (Просвітителя).

Вірменські українці старшого покоління сподіваються дочекатися державної програми повернення закордонних українців, а їхні діти вже зараз намагаються отримати освіту та роботу в Україні.

«Мабуть 50% нашої молоді ставлять перед собою цю мету. Наше майбутнє ми пов’язуємо з Україною», – говорить голова молодіжної організації «Українська молодь Вірменії» Мері Тірацуян. Та чи готова до цього Україна, де вже 20 років йде мова про державну програму повернення українців лише на рівні декларування?

Керівництво Української всесвітньої координаційної ради (УВКР) переконане у нагальній потребі такої програми і обіцяє лобіювати її перед українською офіційною владою.

Як каже голова УВКР Михайло Ратушний: «Якщо ми бачимо бажання українців і необхідність повернутися на Батьківщину, якщо ми бачимо, що демографічна ситуація в Україні також не на користь і ми шукаємо ресурс. До того ж існує міграція українців до країн Євросоюзу на заробітки. Ми бачимо, що велика кількість людей з Азії в’їжджає в Україну на тимчасово, а потім поселяється на постійно, то чому ми не повинні мати спеціальну програму, яка б створила умови для повернення тим, хто є українцями, є вихідцями з України, чиї батьки та діди були з України і які прагнуть повернутися? Для себе я зрозумів, що має працювати програма повернення українців в Україну».

Р. Кухаренко, власкор газети «Міграція»