Історія українсько-австрійських взаємин налічує понад тисячу років. Торговельні зв’язки України-Русі з містами середнього Дунаю відомі з Х ст. У літописах згадуються зв’язки між галицьким князем Ярославом Осмомислом і австрійським правителем Гайнріхом ІІ Язомірґоттом.
   Коли рід Бабенберґів припинив своє існування, австрійське князівство запросило на свій престол князя Романа, сина Данилового, що одружився 1252 року зі спадкоємницею престолу Ґертрудою.
   Австрійські цісарі прагнули залучити на свій бік українських козаків у боротьбі з турками у Тридцятилітній війні. Чимало козаків служило тоді як наймані відділи в цісарському війську. Дипломатичні зв’язки з Австрією мали також гетьмани Богдан Хмельницький та Пилип Орлик. У 1683 році козаки брали участь в обороні Відня від турків, воюючи у складі полку Семена Палія. Легендарною для віденців стала постать козака-розвідника Юрія Кульчицького, що двічі таємно пройшов кільце облоги Відня, щоб пронести стратегічно важливу інформацію. Ще більшу популярність здобув Юрій Кульчицький завдяки тому, що використав чималі запаси кави, вручені йому як нагороду за подвиг, і організував у Відні одну з перших кав’ярень, спопуляризувавши таким чином цей напій, до того часу невідомий не лише у Відні, але й в усій Європі.
   В університетах Австрії, починаючи з XVI ст., навчалися українські студенти. Їх потік значно зріс з 1772 року, коли західноукраїнські землі (Галичина й Буковина) увійшли до складу Габсбурзької монархії. Це у великій мірі позитивно вплинуло на політичне й культурне піднесення цих земель, зумовило їх швидкий національний розвиток і ту роль, яку відіграла Галичина в часи гніту царської Росії в Центральній та Східній Україні. Українці, котрі у XIX ст. поселялися в Австрії в значних кількостях, здебільшого були студентами теології у Барбареумі (м. Відень), згодом й інших вищих шкіл, що гуртувалися у студентському товаристві «Січ» (1868). Серед вихідців з України також були депутати парламенту, політики, службовці, робітники, військовослужбовці.
   Чисельність українців Австрії значно зросла з початком Першої світової війни. Туди прибували біженці з Галичини й Буковини, включно з багатьма військовими та представниками української інтелігенції; іммігранти зі східноукраїнських земель; українці-військовополонені, які служили в російській армії. Тоді ж імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф І виявив особливе зацікавлення українською проблемою. У 1914 року, за сприяння австро-угорської влади, було створено Союз визволення України. У 1918 році Австро-Угорщина встановила зв’язки з молодою Українською Державою, підписавши з нею Берестейський мир. Відень та Київ обмінялися послами.
   Після виникнення ЗУНР в Австрійській Республіці була акредитована українська місія, визнана австрійською владою як представництво Української Держави. Від кінця 1919 року до березня 1923 року в Австрії перебував екзильний уряд ЗУНР.
   Другим етапом формування української громади в Австрії став період розпаду Австро-Угорської імперії – українська колонія у Відні зменшилась, але невдовзі знову різко зросла після приїзду туди уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Після Першої світової війни в Австрії нараховувалося приблизно 50 тис. українців.
   Наприкінці Другої світової війни, з третьою хвилею української еміграції, кількість українців в Австрії склала понад 100 тис. Під час перебування радянських військ в Австрії, значну частину українців було депортовано до Радянського Союзу, а все громадсько-політичне, культурне й релігійне життя української громади зосереджувалось у Західній Австрії.
  Нині точну чисельність українців в Австрії встановити важко, оскільки офіційна статистика не розглядає їх як окрему етнічну групу. За деякими даними, кількість громадян українського походження складає близько 12 тис., більшість з яких поселилася у країні після 1989 року. Це четверта хвиля міграції. Чисельність автохтонної української громади становить близько 3 тис. осіб. Українці представлені практично у всіх соціальних прошарках суспільства, найбільш активними у громадському житті традиційно є люди з вищою освітою. Абсолютна більшість із них проживає в містах, зокрема у Відні та його околицях, а також у Зальцбурзі, Клагенфурт-Вілласі, Граці, Іннсбруку, Кюстіні, Лінці, Брегенці.
   Державним органом Австрії, відповідальним за питання реєстрації та нагляду за діяльністю організацій національних меншин, є федеральне міністерство внутрішніх справ.
   Законодавчим актом, що регулює відносини держави з національними меншинами, є федеральний закон про національні меншини в Австрії від 1976 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин (набула чинності для Австрії 1 липня 1998 року), Європейська хартія регіональних мов та мов меншин (набула чинності для Австрії 1 жовтня 2001 року). Окремі права національних меншин знайшли закріплення у Конституції країни.
   Українська громада не підпадає під визначені законодавством критерії для національних меншин, зокрема щодо необхідної мінімальної кількості представників певної національності (на державному рівні у Австрії визнано наступні національні меншини: хорватська, словенська, угорська, чеська, словацька і циганська).
   Першою українською церквою за кордоном, а надалі першим об’єднанням української громади в Австрії стало Українське церковне братство Святої великомучениці Варвари, засноване у 1862 році парафіянами однойменної української греко-католицької церкви. До серпня 2000 року пастором церкви був генеральний вікарій О. Остгайм-Дзерович, нагороджений відзнакою Президента України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. З 2007 року парохом є о. Тарас Шаґала. При братстві діє хор української греко-католицької церкви. Керівник хору – Михайло Стринадюк. З 2000 року головою братства була Марія Остгайм-Дзерович (за віком у 2011 році склала свої повноваження). Наразі головою братства обрано Ростислава Тиса. У 2001 р. Марія Остгайм-Дзерович була нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
   Австрійсько-українське товариство (АУТ), засноване у 1992 році, понад 20 років є головною організацією української діаспори. Президентом АУТ є колишній міністр фінансів Австрії Рудольф Едлінґер, нагороджений у листопаді 2007 року орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Керуючий президент – Василь Пилипчук.
   У січні 2010 року Миколою Габорієм засновано Товариство української молоді в Австрії (ТУМА). Наразі воно є однією з найактивніших та дійових організацій української громади в Австрії. У рамках ТУМА створено молодіжний театр. Голова товариства – Ольга Кмита.
   Український культурно-освітній центр ім. Івана Франка створено у січні 2010 року. Голова Центру – Ростислав Тис. Передумовою створення цієї організації стали прагнення окремих активістів місцевої української громади організувати у Відні школу згідно з вимогами Міжнародної української школи (МУШ), та реалізовувати інші проекти культурного спрямування. На сьогодні в школі навчаються учні від 1 до 11 класів. Влітку 2011 року відбулася перша атестація екзаменаційною комісією МУШ. Згідно із статутом організації, головними завданнями товариства є освітньо-виховна робота, пропагування, підтримка і розвиток української культури, охорона матеріальних пам’яток української культури, створення українського інформаційного простору на території Австрії, забезпечення тісних контактів з Україною та українськими організаціями як в Австрії, так і за її межами у всіх проявах духовного, культурного, політичного, релігійного, гуманітарного, наукового та економічного життя.
    Товариство ім. Павла Чубинського засновано у червні 1999 року та є неприбутковою, позапартійною та надконфесійною громадською організацією, що об’єднує українців, а також громадян інших країн українського походження та сприяє поглибленню зв’язків між Україною і Австрією в галузях мистецтва, культури і науки; підтримці соціальних та гуманітарні проектів; поширенню наукової і творчої спадщини Павла Чубинського; збереженню і поширенню української народної культури і звичаїв. Президент – Петро Артемчук.
   Восени 2014 року новостворений Український педагогічний центр у місті Відні відкрив суботню Міжнародну школу «Ерудит». Голова центру – Галина Павлюк.
   Стан задоволення потреб закордонних українців Австрії відповідає суті та рівню потреб як таких.
    За сприяння Посольства у Австрії на регулярній основі відбуваються культурні заходи – концерти українських митців, художні виставки, презентації, вечори, присвячені творчості відомих українських письменників та поетів. Посольством постійно розповсюджуються інформаційні матеріали про Україну, налагоджено механізм постійного інформування австрійських українців про головні події суспільно-політичного життя в Україні. Посол та співробітники, відповідальні за контакти з діаспорою, беруть участь у засіданнях членів правління організацій та Координаційної ради керівників українських громадських організацій в Австрії.
   Для забезпечення релігійних потреб громади у Відні, Граці, Зальцбурзі, Інсбруку, Лінці діють українські церкви (греко-католицького обряду).
   За останні роки в австрійській столиці було відкрито пам’ятні дошки таким визначним особистостям, як Михайло Грушевський, Іван Пулюй, Пантелеймон Куліш, Лесь Курбас, Леся Українка; дошка і пам’ятник Іванові Франку; великий пам’ятник загиблим українцям на території колишнього концтабору Маутхаузен. Встановлено меморіальну дошку на будинку, де у січні 1921 року було засновано Український Вільний Університет.
   У 2013 році на горі Леопольдсберг (м. Відень) відкрито пам’ятник українським козакам. У березні 2014 року в Інституті славістики Віденського університету відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку з нагоди 200-річчя від дня його народження.
   Нині українці представлені практично у всіх соціальних прошарках суспільства, найбільш активними у громадському житті традиційно є люди з вищою освітою. Значна кількість австрійських українців походить із родин біженців від радянського режиму з території Західної України та Польщі. Що стосується громадян, натуралізованих у Австрії після 1989 року, то переважну їх більшість складають особи, що уклали шлюб з австрійськими громадянами.