Українці у Франції

main

25.01.2016

Українці у Франції

До XX ст.

Першою відомою киянкою у Франції є Анна Ярославна (біля 1024 – після 1075), дочка київського князя Ярослава Мудрого, дружина французького короля Генріха І. Після смерті чоловіка Анна певний час правила Францією, про що свідчать документи, підписані нею давньоруською мовою.

Друга хвиля еміграції прибула у Францію з України у XVIII ст. Це був син гетьмана Пилипа Орлика Григорій (1702-1759), згодом французький генерал і дипломат, та кілька десятків запорозьких козаків. З козаків була сформована окрема сотня французької армії. Згодом вони одружилися з француженками та поступово асимілювалися.

В Університетах Парижа та Страсбурга за козацьких часів вчилося багато молодих людей з України.

XX ст.

На початку XX ст. у Франції проживало декілька десятків родин українців – політичних поселенців, які не бажали повертатися до Російської імперії, де переслідували українців та українську мову. Вони були згуртовані в Українській громаді, яка перед Першою світовою війною налічувала понад 120 членів. Громадівці проводили цілеспрямовану роботу серед французів, які про Україну в Російській імперії нічого не знали. Така діяльність була заборонена під час Першої світової війни. Франція була союзницею Росії і не дозволяла жодних дій, спрямованих проти царського режиму.

У 1920-х рр., після невдачі у Визвольній війні в обороні незалежності Української народної республіки (УНР), до цих політичних поселенців долучилися інші емігранти. Першою великою хвилею нових поселенців були вояки армії УНР, які здебільшого вийшли з таборів інтернованих осіб у Польщі. У Франції знаходився Уряд УНР в екзилі.

У другій половині 1920-х років розпочалася нова еміграція українців – заробітчанська. Українці з перенаселеної Галичини виїжджали до Франції на заробітки, з надією заробити трохи грошей і, повернувшись додому, прикупити собі землі.

На початку 1930-х рр. у Франції мешкало понад 40 000 українців, в тому числі близько 35 000 заробітчан з Галичини. Багато з них у середині 1930-х рр. через економічну кризу у Західній Європі повернулися на Батьківщину. Ті, хто залишився, працювали на шахтах, у металургійній промисловості, на текстильних фабриках і в сільському господарстві. На той момент вони були громадянами Польщі, тому з початком Другої світової війни польська влада мобілізувала українців до польської армії.

Під час Другої світової війни багато молодих українців, які перебували у Франції, опинилися в Німеччині на роботах. У той же час до Франції прибула певна кількість українців, вивезених на роботи зі східних та центральних земель України (з Рейхскомісаріату). Багато хто з них жив у тяжких умовах. Майже всі вони були насильно репатрійовані до СРСР радянською місією у Франції.

Після війни до Франції переїхали нові емігранти – політичні – біля 10 000. Вони прибули з Німеччини, з таборів переміщених осіб, але потім виїхали до Сполучених Штатів, Канади та Австралії.

У Франції по Другій світовій війні залишилося біля 35 000 українців. Це були селяни і робітники з попередньої еміграції, рештки еміграції УНР, молоді націоналістичні активісти з нової еміграції, а між ними декілька колишніх в’язнів німецьких концтаборів.

1946 року в столиці Франції було засноване Українське академічне товариство. 1948 року у Парижі для координації українського громадсько-культурного життя був створений Український центральний громадський комітет у Франції.

До Сарселя, біля Парижа, переїхало з Німеччини Наукове товариство ім. Т. Шевченка, головним здобутком діяльності якого є одинадцятитомна «Енциклопедія українознавства», яка видавалася протягом 1954-1989 рр. HTШ має великий архів та бібліотеку, яка налічує 25 000 томів. У 1998 році голова НТШ професор Аркадій Жуковський передав в Україну особистий архів та бібліотеку (20 000 томів). Тепер активність HTШ значно зменшилася.

1955 року українсько-французькою організацією Les Amis des Ukrainiens біля Страсбургу була заснована Українська оселя у Маквілері (Mackwilier).

1961 року у Парижі виникла політична формація, що мала на меті репрезентувати українців діаспори – Український рух для об’єднаної Європи.

У Парижі працює Бібліотека імені Симона Петлюри, заснована невдовзі після вбивства голови Директорії й головного отамана військ УНР у 1926 році. Цю бібліотеку німці конфіскували у 1941 році. Десятки тисяч її книжок і архівних документів були вивезені до Східної Німеччини, потрапили в руки радянської адміністрації й опинилися у бібліотечних фондах Москви, Мінська, Києва.

Із громадських організацій після війни найбільш активними були: Українська національна єдність, профспілкове Об’єднання українських робітників у Франції, Об’єднання українців у Франції, Спілка української молоді, Український християнський рух, Союз українок у Франції. Товариство бувших вояків Армії УНР поволі перестало бути діяльними через брак керівних кадрів.

У1970-х рр. у Франції почало видаватися чимало літератури українською (видавництво Першої української друкарні при «Українському слові») та французькою (видавництво L’Est Europ?en) мовами. З’явився бюлетень Echanges та, зокрема, регулярний місячник, потім двомісячник L’Est Europ?en. Цей останній журнал видавався найдовше: від 1962-го до 1999 року. Українська інформаційна служба, створена управою Об’єднання українців у Франції у 1985 році, видавала для преси та урядових кіл Франції бюлетень французькою мовою про ситуацію в Україні.

Українські громадські організації й інституції у Франції створили спільну громадську асоціацію – Репрезентативний комітет українців у Франції. Іноді громадські заходи проводяться разом з Посольством України у Франції. Наприклад, спільно було зорганізовано всі заходи для відзначення 70-річчя Голодомору в Україні 1932-1933 рр.

У 1960-1970 рр. у Франції діяло біля 10 суботніх чи недільних шкіл для дітей в Парижі та провінції. Від середини 1980 рр. існує лише одна невеличка недільна школа у Парижі, в якій влаштовуються свята Шевченка, вертепи тощо.

Початок XXI ст.

У Франції існують дві українські Церкви – УГКЦ і УАПЦ. У сквері ім. Тараса Шевченка встановлено погруддя поета. Українські офіційні особи часто приходять покласти вінок квітів на пошанування Великого Кобзаря.

За активну діяльність кілька представництв української діаспори нагороджено почесною відзнакою Президента України, а професор А. Жуковський отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Професор Українського вільного університету та доктор Сорбонни Володимир Косик 1998 року нагороджений однією з найвищих відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук.

Нещодавно французькі українці добилися від влади міста Бордо скасування показу російського фільму «Крим. Шлях на Батьківщину». «Загроза таких показів в тому, що відверто пропагандистський фільм намагаються представити як документальний. У пересічного француза після подібного «промивання мізків» сформується помилкова думка», – розповів заступник голови асоціації «Дія» у Франції Ігор Решетняк.

Останнім часом у Франції помітною є тенденція поширення вивчення української мови. Її викладають в університетах Париж-I, Париж-II, Париж-IV, Бордо та Пуатьє, а також в Інституті східних мов, де створена кафедра української мови та українознавства. Зацікавленість до запровадження посади викладача української мови була висловлена керівництвом університету Нансі-II. Українська громада виступила з ініціативою щодо включення української мови у перелік факультативних мов для складання іспитів на одержання ступеня бакалавра.

Нові емігранти (четверта хвиля) з України – заробітчани. Вони походять з різних верств населення, між ними є багато осіб з вищою освітою, які працюють як звичайні робітники. Більшість трудиться нелегально. Є дрібні підприємці, незначна частина належить до інтелігенції. 10-15% молодих громадян українського походження є студентами, понад 10% працюють у сільському господарстві. Четверта частина українців (в основному жінки) зайнята у домашньому господарстві.

Деякі з них повертаються додому після двох-трьох років праці. Нові емігранти практично не беруть участь в українському суспільно-громадському житті. Проте більшість з них масово відвідує Українську греко-католицьку церкву. Сотні інших українців збираються в неділю біля церкви, щоб обмінятися новинами й передати автобусами пакунки для рідних в Україні.

На даний час у Франції проживають близько 35 тис. українців, 33% з них мешкають в Парижі.

Нині рівень життя у Франції є одним з найвищих в Європі. Він поступається Німеччині і деяким скандинавським країнам, але вище, ніж у Великій Британії, Італії та Іспанії.

Варто зауважити, що працевлаштуватися у Франції досить складно. Тимчасові роботи дозволені на строк до 18 місяців за умови отримання відповідної тимчасової посвідки на проживання і проходження відповідного медичного контролю. Постійна робота можлива тільки при наявності виду на проживання (видається на 10 років і автоматично продовжується на аналогічний термін). Для роботи у Франції необхідно отримати дозвіл на роботу від конкретного роботодавця, який повинен буде зробити запит до місцевого Департаменту з праці та зайнятості.

Критеріями відбору є професійні навички здобувача і затребуваність запропонованої ним спеціальності на ринку праці. Згідно з французьким законодавством, наявна робота повинна бути запропонована, насамперед, громадянину Франції. Тільки якщо серед громадян Франції не знайдеться охочих зайняти вакансію, на неї може претендувати іноземець. Однак, як показує практика, роботодавці віддають перевагу іноземцю лише тоді, коли його професіоналізм вищий, ніж у претендента-француза. До того ж іноземцю платять набагато менше, ніж французові.

Роман Кухаренко.