Сучасна Греція – спадкоємиця культури Стародавньої Греції і вважається колискою західної цивілізації, батьківщиною світової демократії, західної філософії, основних принципів фізико-математичних наук, мистецтва театру та Олімпійських ігор сучасності. Грецька мова має найдовшу історію серед усіх мов індоєвропейської групи, адже нараховує 34 століття тільки писемного періоду. На основі грецької абетки виникли латиниця та кирилиця.

Багата культурна спадщина, вигідне географічне розташування роблять Грецію однією з найбільш відвідуваних країн світу. Вона приваблює туристів одночасно рекреаційними курортами, різнобічним історико-культурним туризмом та паломництвом до святинь всього християнського світу.

У Греції, яка на протязі XX ст. залишалася моноетнічною країною з великим рівнем економічної міграції власного населення до Західної Європи, Америки та Австралії, до кінця 80-х рр. не існувало історичних передумов для формування української або будь-якої іншої діаспори. Проте внаслідок покращення економічної ситуації наприкінці XX ст. та падіння «залізної завіси» відбулися суттєві зміни в етнічному складі грецького суспільства: якщо на початку 90-х рр. минулого століття в Грецькій Республіці кількість іноземців складала близько 2,5%, то вже згідно з переписом населення, який був проведений у березні 2001 року, в цій країні мешкало 762 191 іноземців, які складали 7% населення країни.

Українці – п’ята за чисельністю національна громада Греції (після греків, турків, болгар та румунів). За офіційною статистикою, чисельність української меншини складає 19 785 осіб, що становить близько 3-5% від загальної кількості мігрантів або 0,18% населення Греції. Однак фактично офіційна статистика не відповідає правдивій ситуації, інші джерела називають цифру від 30 тисяч до 120 тисяч осіб. Абсолютну більшість становлять емігранти так званої четвертої хвилі (починаючи з 1990-х років).

Важливими факторами, які сприяли трудовій міграції з України до Греції, були грецький менталітет, близький до українського, гостинність, доброзичливість греків до вихідців з колишнього СРСР. Серед інших чинників слід зазначити:

- наявність попиту на дешеву робочу силу у сферах туризму, обслуговування, догляду за дітьми та людьми похилого віку, сільському господарстві та у сфері будівництва;

- висока, порівняно з Україною, заробітна платня;

- ліберальне на початку 90-х рр. XX ст. грецьке законодавство, яке дозволяло іноземцям отримати робоче місце без оформлення офіційних документів за відсутності жорстких санкцій до роботодавців;

- наявність в Україні значної грецької національної меншини, представники якої мали можливість відвідувати родичів у Греції і, маючи досвід перебування та родинні зв’язки в цій країні, сприяли виїзду співвітчизників до Греції з метою працевлаштування;

- можливість отримання дозволів на проживання та працю внаслідок періодичних легалізацій іноземців, що проводилися грецьким урядом;

- можливість спрощеного оформлення запрошення на приїзд до Греції далеким родичам та знайомим в Україні.

У 2001 році на вимогу Європейського Союзу грецький уряд розпочав унормування імміграційної ситуації в країні. Було прийнято Закон про імміграцію, основні положення якого відповідають загальноєвропейським вимогам й критеріям. Закон № 2910/2001 «Про в’їзд та перебування іноземців на грецькій території та інші положення» був основним законодавчим актом, який регулював права іноземців, у тому числі грецького походження, до набуття ними громадянства. У 2005 році грецький парламент прийняв нову редакцію вищезазначеного закону, яким в подальшому почали регулюватися права трудових мігрантів. Ним, зокрема, було запроваджене значне ускладнення процедури легалізації, велику кількість бюрократичних перепон на її шляху, суттєве підвищення державних зборів і необхідність здачі державного іспиту з грецької мови. Медичне страхування мігрантів, які легалізували свій статус, набуття ними освіти, у тому числі вищої, здійснюється іноземцями на тих самих підставах, що і громадянами Греції.

Особливістю української громади Греції є її гендерний склад – більшість мігрантів становлять жінки. Проте останнім часом спостерігається тенденція до скорочення кількості новоприбулих. Причини зменшення напливу українців пов’язують насамперед із кризовими явищами в економіці Греції. Сьогодні дослідники відзначають невелику за обсягом «вторинну міграцію».

Наші співвітчизників, які живуть і працюють у Греції, здебільшого мають середньою, середню спеціальну та вищу освіту; в основному одружені, проживають зі своїми сім’ями або без них, або з неповними родинами. Трудові мігранти головним чином походять із західних областей України (близько 80%) та центрально-східних. У пошуках роботи вони поселилися в найбільших містах країни – Афінах, Фессалоніках (Салоніки), Патрі та ін. В основному українці працюють у сфері надання послуг (прибирання, догляд за хворими, літніми людьми та дітьми, робота в готелях, кафе, ресторанах тощо), чоловіки – на будівництві.

Здебільшого українські громадяни перебували в Греції з метою тимчасового заробітку та не пов’язували свою подальшу долю з цією країною. Це визначило характер формування української діаспори в Греції: українці не мали конкретного району компактного проживання, були розсіяні, бо оселялися за місцем роботи: від Македонії на півночі до острова Кріт на півдні, від м. Салонік на сході до м. Яніни на заході. Частина українських громадян прибула до Греції як члени родини (змішані шлюби) і також проживали дисперсно.

Українці почали організовуватись в 1995 році, коли в газеті «Омоніа» була започаткована українська сторінка під назвою «Вітер з України», редактором якої була Галина Маслюк. Потім почала видаватися окрема українська газета з грецьким додатком «Вісник-Аґеліафорос», що почала виходити з листопада 1997 року. Діяльність друкованого органу отримала позитивну оцінку не лише української та грецької громадськості, але й світової української діаспори.

1998 року колектив редакції української газети ініціював створення першої офіційної української організації під назвою «Журавлиний край». У тому ж році в Афінах відбулася перша Великодня літургія українською мовою, а в наступному, за допомогою о. Святослава (Шевчука) (теперішнього Глави УГКЦ)  та за авторитетної підтримки Блаженнійшого Патріарха Любомира Гузара, було створено Українську греко-католицьку парафію. Ці події стали наріжним каменем у фундаменті становлення новітньої української діаспори в Греції.

Серед українців Греції є і православні. В Афінах в православному храмі Св. Пантелеймона служить український православний священик о. Михайло Юрина. В іншому православному храмі, за 25 км від Афін, з 2008-го до 2013 року правив український священик УПЦ КП Василь Лило.

У структуруванні діаспорного життя українців в Греції важливе місце посідає заснування і налагодження роботи недільних шкіл. Як показує досвід, на еміграції це є доволі складний та тривалий процес. Особливим публічним виявом діяльності діаспорної спільноти є встановлення та відкриття пам’ятних знаків, пов’язаних з відомими особами чи подіями з історії України. Подібні практики спостерігаються у новітніх діаспорах в Італії, Іспанії, аналогічні приклади присутні і в діяльності української спільноти в Греції. У березні 2006 року в Афінах був встановлений пам’ятник Тарасу Шевченку. Суттєве значення для успішної діяльності та консолідації діаспорної спільноти українців у Греції мають відзначення релігійних свят, підтримання традиційних народних звичаїв і обрядів, проведення чисельних культурно-мистецьких заходів, вшанування пам’яті визначних діячів української культури.

Окремою формою організаційного життя українців Греції є створена в липні 2001 році при Посольстві України в Грецькій Республіці Громадська рада українців, до складу якої входять керівники різних українських культурно-національних об’єднань, представники грецької культурної та наукової еліти українського походження, журналісти – вихідці з України. Під час робочих засідань Ради розглядаються питання, актуальні для забезпечення культурних та соціальних потреб українських товариств Греції, планується проведення спільних заходів та відзначення українських національних свят.

Незважаючи на те, що структуралізація новітньої української діаспори в Греції тільки відбувається, вже можна робити певні узагальнення. Українські емігранти зробили і продовжують робити важливі кроки в напрямку консолідації та активізації своєї діяльності; розвивають усесторонні українсько-грецькі зв’язки; сприяють проведенню «Днів української культури та освіти» в країні, тим самим інформуючи грецький загал про українську справу, налагоджують співробітництво з різними державними (як українськими, так і грецькими) організаціями, грецьким парламентом й урядом країни, а також з офіційними міжнародними організаціями.

Громадівське життя українців у Греції є до певної міри подібним до інших країн, де також відбувається становлення новітньої діаспори на основі насамперед трудових мігрантів. Мова йде про Італію, Іспанію та Португалію, тобто держави, до яких значна кількість наших співвітчизників прибула в пошуках роботи. Подібність полягає в тому, що для української громади основою виступають національні культурні виміри, а саме цінності, погляди, традиції, символи, ритуали, мова і практики.

У цілому українська спільнота доволі органічно вписується в грецьке суспільство, оскільки навіть економічні негаразди, під час яких загострюються численні приховані конфлікти, не стають індикатором суспільної напруги між греками і українцями. 

Р.  Кухаренко, 

власкор газети «Міграція»