Українська громада є однією з найчисельніших серед національних меншин Італії. Станом на 1 січня 2016 року загальна кількість українців, які отримали посвідку на проживання у цій країні, склала 240 141 осіб.

Нині на території Італійської Республіки перебувають дві різні за складом та чисельністю категорії українців. До першої, загалом вельми нечисленної групи, входять громадяни Італії українського походження, так звані «італійські українці», а також представники католицького духовенства, пов’язаного з Ватиканом. Офіційних статистичних даних про їх чисельність немає. За деякими оцінками, наприкінці 1990-х років в Італії проживало близько 250 світських українців – громадян цієї країни, а також певна кількість (до 100 осіб) українців – представників католицького духовенства, в основному в Римі та Ватикані.

Іншу категорію становлять громадяни України, які прибули до Італії у пошуках заробітку, починаючи з середині 1990-х років. Формування цієї громади перебуває на початковій стадії, більшість заробітчан знаходяться в Італії тимчасово.

На території Італії створено близько 100 українських асоціацій. 6 листопада 2014 року при Посольстві України було організовано Громадську раду представників українських асоціацій.

Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найдавніші українські пам’ятки: листи Папи Григорія VII до київського князя Ізяслава, датовані 1075 роком, служебник Київського митрополита Ізидора XV ст., документи Берестейської унії. 

У XIV ст. ректором Болонського університету був Юрій Дрогобич, там навчався Петро Могила та багато відомих українців. В університеті Падуї з XIV по XVIII ст. проходили навчання близько 600 студентів з України. Серед них полковник Богдана Хмельницького Станіслав Морозенко. 

Перша українська колонія в Римі з’явилася наприкінці XVI ст. Це були студенти, котрі навчалися в Грецькій колегії (поблизу площі Іспанії). Серед них – Феофан Прокопович. Багато місць у Ватикані та в Італії пов’язано з іменами митрополита Андрія Шептицького та кардинала Йосипа Сліпого. 

У передмісті Палермо на Сицилії є цікава згадка про українських козаків. Вона датується 1622 роком. Врятувавшись із турецької неволі, запорожці прибули туди на тривесельному човні. Оселились, збудували церкву на честь покровительки Сицилії Святої Розалії. Про цю подію нагадує відповідний надпис на мармуровій дошці та прикріплена поруч срібна модель тривесельного козацького човна. 

Багато українців перебувало у Флоренції. Серед них: Михайло Драгоманов та Семен Гулак-Артемовський. У Мілані навчалася славетна Соломія Крушельницька. У Римі на вулиці Сістіна в 1838-1842 роках жив Микола Гоголь. В елітному кафе «Греко», яке було місцем зустрічей письменників та художників, зберігається його мініатюрний портрет.

Центром духовного життя сучасної української громади в Римі є комплекс інституцій на північно-західній околиці міста. Передусім це – розбудований стараннями патріарха Йосипа Сліпого в 1967-1969 роках собор Святої Софії, за стилем та мозаїчним оздобленням близький до Святої Софії Київської. Поруч – Український католицький університет (УКУ) імені Папи Климента та Українська Мала Семінарія. У приміщенні УКУ є архів, де зберігаються рукописи та інші цінні документи, наприклад особистий паспорт родини Михайла Грушевського. У Святій Софії проводяться богослужіння, які відвідують українські мігранти-заробітчани. У співпраці з Римо-католицькою церквою Українська греко-католицька церква опікується українськими заробітчанами, проводячи богослужіння українською мовою в католицьких храмах більш як 50 міст Італії. Богослужіння відправляють українські студенти римських університетів, які поєднують навчання з пасторською діяльністю. За експертними оцінками, в Італії проживає та перебуває приблизно 500 тисяч громадян України.

В Італії друкується ряд україномовних періодичних видань, а також спостерігається бурхливий розвиток інтернет-ресурсів. Часопис «До світла», який виходить за сприянням Української греко-католицької церкви, надає читачам духовну підтримку. Він розповсюджується серед українців в усіх регіонах Італії та висвітлює різноманітні аспекти заробітчанського життя.

«Українська газета» була заснована видавничим домом «Іноземці в Італії» у лютому 2006 року. Інформаційно-аналітичне видання стало найбільшою україномовною газетою, яка розповсюджується по усій території країни накладом 23 000 примірників. Головний редактор – Маріанна Сороневич. Крім інформаційних цілей, метою газети є сприяння юридичній освіченості читачів, а отже допомога у процесі суспільної інтеграції.

Протягом кількох років у Римі друкувалася газета «Форум», український громадсько-політичний тижневик «Міст», вийшло кілька номерів газети «Українські вісті».

Процес формування організованої української громади в Італії ще триває. Не в усіх містах, навіть якщо там проживає дуже багато українців, є осередки, де можна поспілкуватися українською мовою, разом відзначити національні та релігійні свята. В таких умовах Інтернет стає місцем віртуального об’єднання краян. Із стабілізацією та укоріненням української громади на Апеннінах, розвитком процесів об’єднання сім’ї, а отже збільшенням кількості молоді, значну роль починають відігравати електронні носії інформації, серед яких Незалежний сайт українців в Італії «Лелеки» (http://www.leleky.org), сайт «Української газети» в Італії (http://www.gazetaukrainska.com), сайт Української греко-католицької церкви (http://www.chiesaucraina.it).

За останні роки громадський рух значно активізувався. За даними Посольства України в Італії, на території країни діють 43 громадські організації.

Щороку на Апеннінському півострові зростає кількість українських дітей. Частина з них приїжджає завдяки возз’єднанню сімей, інші народжуються в Італії в українських чи змішаних сім’ях. Українські школи сприяють формуванню та збереженню національної ідентичності та української мови.

На даний час в Італії діє ряд суботніх та недільних шкіл, в яких діти навчаються паралельно з італійськими навчальними закладами. 2009 року дві із них (римська школа «Престиж» та «Перша ластівка» із Венеції уклали угоди з «Міжнародною українською школою» Міністерства освіти і науки України (http://ukrintschool.org.ua/main.html), завдяки чому їх випускники мають змогу одержувати український диплом про середню освіту.

Для закордонних шкіл не існує єдиної навчальної програми, як не існує єдиної програми в межах Італії. Зазвичай вони розробляються та адаптуються вчителями, які беруть за основу програми загальноосвітніх шкіл в Україні. Викладання ведеться українськими вчителями-іммігрантами безоплатно або за невелику плату.

Підручники і науково-дидактичні матеріали надходять від МОН України та МЗС України в рамках програми підтримки зв’язків з українцями за кордоном або шляхом закупівлі навчальних посібників в Україні згідно з потребами конкретної школи.

Головні проблеми в діяльності українських шкіл в Італії: розробка навчально-методичних матеріалів, враховуючи специфіку навчання, акредитація навчальних закладів та педагогічного персоналу за стандартами та вимогами Італії.

Заробітчани

Українські заробітчани в Італії вже давно об’єдналися у міцну спільноту. Формування діаспори на Апеннінах тривало протягом останніх 15 років. Сьогодні наші співвітчизники займають 5-е місце за кількістю іммігрантів в Італії.

За останні 10 років майже вдесятеро збільшилось число українців на Апеннінському півострові. Основним мотивом переїзду була і залишається робота. Більшість з них (80%) – це жінки. Між чоловіками та жінками існує певний віковий розрив: більшість жінок – це заробітчанки старшого віку, їхній середній вік становить 50 років, проте заробітчани-чоловіки не набагато молодші – їхній середній вік 40 років.

Це пов’язане із пропозицією роботи, яку сьогодні диктує ринок праці Італії для іммігрантів. Більшість жінок зайняті в сфері соціального обслуговування, а саме по догляду за хворими та прибиранням помешкань і це понад 60% зайнятості українок. Дана сфера вважається найбільш чисельно охопленою українками.

Другою за кількістю зайнятості українських робітників в Італії є індустрія та готельно-ресторанна сфера обслуговування. В останній зайняті переважно молоді українці, які приїхали до Італії для возз’єднання сім’ї. Мама, проживши кілька років на Аппенінах, забирає дітей з України до себе. Італійське законодавство дозволяє такий вояж, якщо сама мати проживає легально. 

Серед багатьох українців, які мають сталу роботу в соціальній сфері, є одиниці, яким вдається обійняти посади при державних та комунальних інституціях. Зокрема в столиці Італії протягом 5 років в мерії міста працювала українка Тетяна Кузик. Завдяки своїй посаді, вона змогла з фондів римської мерії забезпечити українську громаду приміщенням для проведення культурних заходів, вибити кошти на проведення безкоштовних навчальних семінарів для новоприбулих іммігрантів. Проте найбільшим досягненням українки є організація українських загальноосвітніх шкіл не тільки в Римі, але й в Неаполі, Венеції-Местре, Брешії, Пескарі, Падові, Казерті та ін. 

Загалом більше половини заробітчан-українців в Італії – це люди з вищою освітою. 4 вересня 2013 року на розгляд Кабінету Міністрів Італії було подано законопроект, згідно з яким іммігранти отримали нагоду обійняти посади в державних інституціях. Закон дозволяє на конкурсній основі отримати державну роботу легалізованим іммігрантам. 

«Українці можуть бути вчителями, соціальними працівниками при державних адміністраціях та лікарями, але при цьому кандидат повинен мати кваліфіковану освіту, здобуту в італійських вишах або визнані дипломи з інших країн», – пояснює юрист Наталія Цебрик. Це одна з успішних українок у Римі. Зараз вона працює в профспілці для іммігрантів, а розпочинала свою трудову діяльність у барі. Згодом вивчила мову, здобула освіту юриста і стала перекладачем у суді. Сьогодні вона допомагає новоприбулим українцям отримувати документи на легальне проживання в Італії.

Р.  Кухаренко, власкор 

газети «Міграція»