Нова Зеландія – держава в південній частині Тихого океану, розташована більш ніж на 650 островах в 1930 км на південний схід від Австралії. З них найбільші – острів Північний і, відповідно, Південний. 

Нова Зеландія була заселена досить пізно. Перші східні полінезійці оселилися там у 1250-1300 роках після тривалих подорожей по південних тихоокеанських островах. Поступово у поселенців сформувалася власна культура і мова. 

Перший європейський мореплавець, який побував біля берегів Нової Зеландії, голландець Абель Тасман, назвав її Staten Landt, думаючи, що на півдні Нова Зеландія з’єднана з однойменним островом Вогненної Землі, який знаходиться на півдні Південної Америки. Саме ця назва була в 1645 році трансформована голландськими картографами в латинське Nova Zeelandia на честь однієї з провінцій Нідерландів – Зеландія (нід. Zeeland) і в голландську назву Nieuw Zeeland. Пізніше британський мореплавець Джеймс Кук використовував англійську версію, New Zealand, у своїх записах, і саме вона стала офіційною назвою країни.

У XIX ст. почалася англійська колонізація Нової Зеландії, що зустріло завзятий опір маорі. Маорійські війни тривали з 1843 до 1872 pоку. У 1907 році Нова Зеландія одержала статус домініону. З 1930-х pоків XX ст. при владі перебувають поперемінно Національна партія (заснована в 1936 році) і лейбористи (остаточно оформилися в партію в 1916 pоці). 

Сьогодні Нова Зеландія – незалежна держава в складі Співдружності, очолюваної Великою Британією, один із членів-засновників ООН. Більшість переселенців до Нової Зеландії за останні півтора сторіччя були британцями, але після 1945 року відзначається приплив іммігрантів із Югославії, Нідерландів, з островів південної частини Тихого океану, а останнім часом – з Азії. Цікаво, що 7% населення сучасної Нової Зеландії – це люди, народжені в одній з 27 країн Європейського Союзу.  Загалом населення нараховує 3,8 млн осіб. 

Корінні жителі – маорі – складають 14,5%, і їхня культурна спадщина чимраз більше підтримується державою як невід’ємна частина культури країни та популяризується не в останню чергу тому, що є потужною атракцією для туристів. 

Міське населення складає 76%. Офіційні мови – англійська і маорі. Більшість віруючих – протестанти.

Нова Зеландія, яка на мові маорі зветься «Аотеароа» або «Земля Довгої Білої Хмари», зуміла поєднати в собі представників різних культур, навчила та довела їм життєву необхідність соціальної злагоди.

Нова Зеландія відома своїми чудовими гірськими пейзажами, розвинутим тваринництвом і прогресивним соціальним законодавством. 

Турбота про природні багатства там зведена буквально в ранг релігії, що дозволяє насолодитися місцевими краєвидами майже в первозданному вигляді. Невеликі містечка в британському стилі поєднуються з величними сніговими піками, грязьові озера і гейзери – з піщаними пляжами і бірюзовими водами океану.

Глава держави – королева Великої Британії – представлена генерал-губернатором. Законодавчий орган – Парламент (палата представників). 

Цікаві факти. Загартовані ківі (так себе називають новозеландці) ходять при 0? С у футболках і шортах. Оскільки новозеландці з дитинства звикли трохи мерзнути, вони краще переносять низькі температури, менше хворіють.

Новозеландці дуже патріотичні в сенсі споживання. Вони завжди в першу чергу куплять локальний продукт, а в другу – продукт з Нової Зеландії. Власники мереж і брендів всіляко підкреслюють, що їхні товари вироблені в Новій Зеландії.

Улюблена новозеландська їжа: fish & chips – чіпси і риба в клярі, баранина з чіпсами Кумара (солодкі коренеплоди, батат, помаранчева картопля). Досить популярний мед Манука (Manuka Honey), який має антисептичні властивості: тубільці колись мазали ним рани. 

Щороку до Нової Зеландії приїжджає більше 30 000 студентів з різних країн світу, в першу чергу – щоб вивчити англійську мову. Їх приваблюють якісна освіта і високий рівень життя при відносно низьких витратах на навчання та проживання (в середньому на 20-25% нижче, ніж у Великій Британії).

Українці в Новій Зеландії – одна з національних меншин. Українська громада веде свою історію з середини ХХ ст., коли перша група українських біженців (приблизно 170 людей) залишила повоєнну Європу та в 1949 році пристала до новозеландських берегів. Згідно з даними останнього перепису населення, 1152 резиденти країни заявили Україну місцем свого народження, а українцями, за етнічною ознакою, вважають себе 672 мешканця. Новозеландці українського походження, усвідомлюючи високе значення України як Батьківщини та вічного  «батьківського порогу», також з гордістю репрезентують і новозеландське суспільство. 

Відносно  мала кількість українців в Новій  Зеландії обумовлюється декотрими  причинами політико-історичного  характеру, одна з яких – це дещо вибіркова імміграційна політика, яку Нова Зеландія проводила в  минулому. На сьогодні ситуація змінилась корінним чином, і дедалі більше представників двох країн мають змогу та бажання налагоджувати спільні зв’язки, як суто імміграційного характеру, так і ділові.      

У 2006 році новозеландський Національний центр  європейських досліджень або НЦЄД (Кентерберійський Університет, місто Крайстчерч) одним з перших в країні приділив увагу великому потенціалу українсько-новозеландських відносин та аналізу причин, які перешкоджають їх швидкому розквіту. У своїй спільній роботі, яка має назву «Українсько-новозеландські відносини: обіцянка побачення», співробітники НЦЄД доктор Наталія Чабан та аспірант Влад Вернигора назвали причини порівняно повільного розвитку партнерства між Україною та Новою Зеландією. Серед них основними можна назвати спорадичні зв’язки в минулому, традиційне сприйняття Новою Зеландією України в стійкій геополітичній асоціації (а в багатьох випадках – спрощеному ототожненні) з Росією та втрачені обома сторонами шанси налагодити всеохоплююче співробітництво в період з 1991 року.       

Видатний  шанс заявити про себе, паралельно з’ясовуючи важливі питання щодо власних потенційних можливостей  як громади, сучасні українські новозеландці отримали під час Помаранчевої революції. Цій події була приділена значна увага в новозеландських медійних джерелах. До того ж українські іммігранти Окленду та Крайстчерчу (двох найбільших міст держави) одночасно – вранці 5 грудня 2004 року – провели мітинги на підтримку громадянського суспільства в Україні.   

Відтоді новозеландці почали відокремлювати Україну  від пострадянської аморфної маси держав-неофітів. Це дало поштовх до відновлення процесу становлення  української громади в Новій Зеландії. 15 червня 2007 року було офіційно зареєстроване Об’єднання українців Нової Зеландії (Ukrainian Association of New Zealand) або ОУНЗ. Із цією подією українців Нової Зеландії привітав голова Союзу українських організацій Австралії, Генеральний секретар Світового конгресу українців Стефан Романів. Таким чином, українці Нової Зеландії були визнані частиною світової української діаспори.

Важливим з політико-гуманітарної точки зору для відносин України з Новою Зеландією був вітальний лист спікера палати представників Парламенту Нової Зеландії Локвуда Сміта українській громаді Нової Зеландії з нагоди 50-ї річниці імміграції українців до цієї країни. У своєму листі Л. Сміт, окрім іншого, відзначив нинішній рівень розвитку української спільноти в Новій Зеландії, а також згадав низку історичних подій, важливих для розвою українства. Це послання представника вищого керівництва Нової Зеландії підтвердило уважне ставлення новозеландської сторони до ОУНЗ та загалом до відносин з Україною.

Окрім успішних ініціатив з утворення подібних організацій в інших частинах Нової Зеландії (центральний район Північного острову та Південний острів), першочергові кроки ОУНЗ були спрямовані на вшанування 75-річчя Голодомору 1932-1933 років в Україні, який залишався практично невідомим новозеландцям. Тому головним завданням ОУНЗ вважала не просто надавати новозеландцям відповідну інформацію про Голодомор, а показати і довести, що український народ, попри історичні виклики та багатомільйонні жертви, спромігся вижити і в наш час продовжує достойно будувати власну державу.

Шлях  донесення трагедії Великого Українського Голоду до свідомості новозеландського суспільства та політичних діячів був обраний вельми інноваційний. 20 листопада 2007 року ОУНЗ в своєму прес-релізі повідомило про випуск поштою Нової Зеландії першої в світі марки на вшанування 75-ої річниці Голодомору. Марки номінальною вартістю 0,50 та 1,50 НЗ доларів було випущено в раритетній кількості 600 штук. 24 листопада  2007 року в Окленді відбулося урочисте  погашення означеної поштової марки.

Крім керівників  ОУНЗ, участь в погашенні марки взяв почесний консул України  в Новій Зеландії доктор Анатолій Лихо.

Переважна більшість марок була подарована українським та закордонним організаціям. На адресу ОУНЗ почали надходити вислови подяки з багатьох куточків світу.    

У січні 2011 року в Новій Зеландії відбулося перше зібрання-табір української молоді з цієї країни та Австралії.

У минулому році українці Окленда провели акцію на підтримку своєї Батьківщини. Люди прийшли з плакатами «Зупиніть російську агресію!», «Save Ukraine», «Зупиніть війну в Україні» тощо. Також багато людей принесли фотографії української військової льотчиці Надії Савченко, яка незаконно утримується у російській в’язниці та оголосила голодування. 

Здебільшого до акції долучилися представники української діаспори, проте були і небайдужі новозеландці.

Роман Кухаренко, 

власкор газети «Міграція»