Перші українці приїхали до Іспанії наприкінці 1946 року з табору переміщених осіб в Ріміні (Італія). Це були молоді люди студентського віку, які завдяки допомозі Ватикану та Червоного хреста одержали від іспанського уряду згоду на продовження свого навчання в цій країні. У лютому 1947 року прибула друга група. Вихідці з України, яких нараховувалося 25 осіб, заснували Українську студентську громаду в Іспанії, котру весною 1947 року очолив Юрій Карманін.

Ця організація проіснувала майже 20 років, найбільш активними і успішними з яких були перші 6-7 років. Згодом чисельність громади поступово зменшувалася, головним чином через виїзд її членів до США та Канади.

Для вирішення усіх організаційних питань, пов’язаних із навчанням і проживанням українських та інших студентів – вихідців з країн Східної Європи – іспанською стороною було створено Католицьку організацію університетської допомоги.

У часи своєї активної діяльності Українська студентська громада в Іспанії (1947-1960) мала у своєму складі хор та за допомогою Організації українських націоналістів організувала на Національному Радіо Іспанії українське мовлення, яке передавалося і на Україну. У квітні 1951 року було створено українську редакцію цього Радіо, яку очолив Дмитро Штикало з Франції. 

Перша українська радіопередача в Іспанії прозвучала 20 квітня 1951 року. Спочатку передачі виходили в ефір тричі на тиждень по 15 хвилин. З часом мовлення було переведено на щоденну основу по 45 хвилин.

У 1961 році іспанський уряд значною мірою скоротив іномовні редакції Національного Радіо Іспанії, проте українська залишилася, хоча обсяг її мовлення значно зменшився. Так тривало до 1973 року, коли через зміни в політичному курсі Іспанії українське мовлення було припинено.

Поряд із українськими студентами в Мадриді перебувало також кілька українських родин, які прибули туди в 1948-1951 роках. Ці українці не мали власної організації, але тісно співпрацювали з Українською студентською громадою. 

Серед яскравих постатей української громади в Іспанії того часу слід згадати відомого українського ботаніка і біолога професора Олександра Архімовича, який прибув до Мадрида на запрошення іспанського уряду у 1948 році та протягом 5 років проводив дослідження на півночі Іспанії. У 1952 році він виїхав до США, де став президентом УВАН та Українського технічного інституту в Нью-Йорку. 

У 1950 році до Іспанії переїхав з Франції Дмитро Бучинський з родиною, який разом з дружиною Іванною працював в українській редакції Національного Радіо Іспанії. Д. Бучинський також займався журналістською та літературною діяльністю, зокрема переклав на іспанську мову «Слово о полку Ігоревім». Його творчий доробок становить 1000 праць, серед яких бібліографічні довідники видань діаспори за 1945-1955 та 1955-1961 роки. Д. Бучинський також був організатором виставок української діаспорної книги і преси в Національній Бібліотеці Іспанії, експонати яких передавалися потім у її фонди.

У 1950 році до Мадриду прибув з Бельгії інженер Андрій Кішка разом із своєю дружиною – бельгійкою. З 1951 року він виконував функцію представника Екзильного уряду УНР та УНРади в Іспанії. У 1956 році А. Кішка заснував Товариство українсько-іспанської дружби. Наприкінці 1950-их років із поступовим занепадом Студентської громади та, як наслідок, зменшенням перспектив розгорнути ширшу діяльність в Іспанії А. Кішка виїхав до Канади.

Серед інших українців, які в 1950-х роках проживали в Іспанії, варто згадати співробітника української редакції національного Радіо Іспанії Богдана Цимбалістого, який переїхав до Мадрида з Бельгії, а в 1959 році виїхав до США. На окрему увагу заслуговує інженер-геолог Богдан Трешневський, що прибув до Іспанії як співробітник однієї північноамериканської фірми, яка проводила геологічні дослідження в країні. Він, проживаючи в Мадриді протягом довгого часу, в 1950-их роках підтримував тісні зв’язки із Українською студентською громадою. У Мадриді деякий час мешкав український кінопродюсер Євген Деслав, який в 1943-1953 роках зняв кілька фільмів про іспанський побут, а потім виїхав до Франції, а також – репортер Петро Демчук, котрий писав для швейцарської газети «Die Taat» і загинув у 1950 році.

Період 1962-1990 років для української діаспори в Іспанії був позначений зникненням Української студентської громади та смертю в 1963 році Д. Бучинського, який підтримував контакти з багатьма організаціями діаспори, ієрархами церков, науковими установами. Крім того, професійна діяльність членів студентської громади зумовила їх розпорошеність по країні, а шлюби з іспанками сприяли швидкій асиміляції, особливо їх дітей. Водночас у цей період більшість українців досягли значних успіхів у своїй професійній кар’єрі. Отримавши іспанське громадянство, вони змогли влаштуватися на державну роботу, зайняти високі посади в промисловості. 

У 1970 році важливою подією у житті українців в Іспанії став візит Кардинала Йосипа Сліпого до Мадрида, де його приймав керівник країни Франсіско Франко та мадридський архієпископ.

З набуттям Україною незалежності українці в Іспанії долучилися до налагодження і розвитку відносин нашої країни із світом та Іспанією зокрема. Щоби ефективно здійснювати конкретні проекти, виникла необхідність в налагодженні контактів з офіційними колами Іспанії, що у 1994 році спонукало офіційно зареєструвати українську громаду, яка отримала назву Українська асоціація в Іспанії. Поряд з нею в Каталонії існує Асоціація друзів України, організована кількома українськими родинами, що живуть у цій провінції.

Серед практичних заходів допомоги Україні слід виокремити діяльність інженера-геолога Т. Барабаша, який став почесним головою Української громади Іспанії, інженерів О. Забара та М. Гичка, які в рамках іспанського товариства СЕКОТ, що входить до програми ЄС ТАСІС, організували передачу Державному комітету України з геології іспанського досвіду та технологій видобутку золота і охорони довкілля, а також влаштували стажування на іспанських підприємствах українських спеціалістів у цій галузі. 

Члени Асоціації надали велику допомогу в організації і проведені візиту міністра закордонних справ України А.М. Зленка до Мадрида в 1994 році та допомогли відкрити Посольство України в Іспанії в 1995 році.

Піcля розпаду СРСР у середині 1990-х років виникла так звана «четверта» хвиля еміграції на Захід, в т.ч. до Іспанії, яка вже характеризувалася економічними причинами – втратою робочих місць та падінням доходів населення, особливо у сільській місцевості.

Важливим фактором, який сприяв міграції українців був іспанський менталітет, близький до українського, відсутність ксенофобії, гостинність, доброзичливість іспанців.

Українська еміграція в Іспанії протягом останніх років продовжувала чисельно збільшуватись. За оцінками іспанської статистики, станом на 2014 рік кількість українських емігрантів в Іспанії становить близько 86 тис. осіб, які мають легальний статус та понад 70 тис. тих, хто має реєстрацію за місцем проживання.

За оцінками Посольства України, нині в Іспанії проживає близько 100 тисяч українських громадян.

Аналіз результатів опитувань та наявних статистичних даних свідчить, що переважна більшість українців в Іспанії (70%) походить з західних областей України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Рівненська, Волинська). Решта 30% припадають на центральні та південно-східні області України (Київська, Черкаська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Херсонська, Одеська, Сумська, Луганська, Автономна Республіка Крим).

Максимальне зосередження українців відмічено у наступних містах та їх околицях: Мадрид, Барселона, Валенсія, Альбасете, Аліканте, Торев’єха, Мурсія, Малага, Марбелья, Уельва, Севілья, Хіхон.

На сьогодні в Іспанії функціонує 31 громадська організація українців. Більшість асоціацій співпрацює з церквою.

Слід зазначити, що українські громади в Іспанії складаються з трудових мігрантів, які не змінили громадянство України та перебувають в країні тимчасово.

Освітні потреби українців в Іспанії є досить високими: середній вік трудового мігранта-українця на сьогодні складає приблизно 30-40 років; кожний третій українець перебуває до Іспанії з дітьми шкільного віку. Українські асоціації тривалий час намагаються вирішити проблему організації роботи українських недільних шкіл для навчання дітей рідною мовою за переліком предметів, які відсутні в іспанських навчальних програмах.

Свої релігійні потреби в країні перебування українці задовольняють через православні (Вселенський патріархат) та греко-католицькі (УГКЦ) парафії, які проводять служби для громадян України. Для прикладу, лише в Мадриді щонеділі в приміщенні Іспанської католицької церкви відбуваються літургії Української греко-католицької церкви, які відвідують понад 700 вихідців з України.

Серед проблемних питань у релігійній сфері можна відзначити майже повну відсутність на території Іспанії власних приміщень для проведення богослужінь.

Відносини у законодавчому полі країни перебування із українськими громадянами, що проживають в Іспанії, регулюються міграційним законодавством, а саме Законом «Про іноземців», затвердженим Королівським декретом №2393/2004, який набув чинності 7 лютого 2005 року.

Керівництво країни приділяє значну увагу питанню інтеграції іммігрантів в іспанське суспільство. Головним відповідальним державним органом визначено Державний секретаріат з імміграції та еміграції Міністерства праці та соціальних питань Іспанії. Значні повноваження у справі інтеграції іммігрантів мають регіональні, провінційні та муніципальні органи влади, зокрема в тому, що стосується виділення фінансової та технічної допомоги на діяльність громадських організацій.

Р.  Кухаренко, власкор 

газети «Міграція»