Представник німецької меншини Клаус Йоханніс став новим президентом Румунії. У другому турі виборів він переміг нинішнього прем’єр-міністра цієї країни Віктора Понту, здобувши понад 54% голосів.
       55-річний Клаус Йоханніс є стовідсотким німцем з Трансільванії, який на кожному кроці підкреслює своє німецьке походження. Однак він не став наслідувати приклад батьків та сестри, які в 90-ті роки минулого століття емігрували до ФРН, як і більшість трансільванських німців. Йоханніс одружився з румункою і залишився в рідному Сібіу, який місцеві німці називають Германштадт. Румунських громадян німецького походження у цьому містечку не так давно налічувалося до 90% населення, а нині лише 1%.
       Колись у Трансільванії мешкала майже мільйонна німецька меншина. У 1918 році вони підтримали приєднання регіону до Румунії, а не до Угорщини. Ось чому німці сприймаються румунами як дружня нація.
      Ввічливий, скромний, чесний і, насамперед, дуже працьовитий — так характереизують Йоханніса друзі. Він сам відремонтував власний будинок, проштудіювавши перед тим відповідну літературу, яку отримав з Німеччини. Дітей він не має і це, через відсутність іншого компромату, йому намагалися закинути під час виборчої кампанії.
      Після закінчення навчання більш ніж 10 років він був учителем фізики. У 1997 році зацікавився політикою. Через три роки по тому став мером Сібіу, де після кастрофічного правління багатьох попередників роботи було непочатий край. Протягом першого тижня новий мер влаштував генеральне прибирання міста, яке потопало у смітті. Намагаючись в усьому бути в курсі справ, він навіть особисто вивчав хімічний склад асфальту, яким ремонтували вулиці міста. Значно поліпшив роботу по збору податків. І, нарешті, залучив величезну кількість інвесторів, як румунських, так і закордонних — німецьких. У 2007 році реставроване старе місто прийняло біля мільйона туристів і Сібіу був удостоєний звання культурної столиці Європи.
      Клаус Йоханніс поступово став відомою постаттю в румунському політикумі. Під час урядової кризи 2009 року ліберали висунули його кандидатуру на пост прем’єр-міністра. Хоча президент Бесеску на це не погодився, але, як відомо, негативний результат це теж результат.
     Зупинимось детальніше на минулій виборчій кампанії у Румунії. Прем’єр-міністр Віктор Понта був висуванцем Соціал-демократичної партії, а Клаус Йоханніс представляв правоцентристську Націонал-ліберальну партію, як її голова.
Програма Віктора Понти, суперника Клауса Йоханніса на президентських виборах.
     Понта обіцяв змінити Конституцію, що мало на меті чітке розмежувння обов’язків президента і прем’єр-міністра. У травні 2012 року Віктор Понта обійняв посаду голови румунського уряду, після чого між ним та президентом Бесеску почалися непорозуміння на ґрунті визначення обсягу повноважень першого і другого. Зокрема дійшло до конфлікту під час з’ясування того, хто має представляти Румунію на засіданні Європейської ради. В новітній українській історії теж було дещо подібне під час протистояння кілька років тому між президентом Віктором Ющенком та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко.
     На відміну від України, У Румунії конфлікт між президентом і прем’єр-міністром закінчився  спробою імпічменту Траяна Бесеску. Тим не менш, Віктор Понта не зміг знайти достатньої підтримки в парламенті для цієї ініціативи.
Під час виборів прем’єр-міністр Понта старався відновити старий поділ на прихильників та противників президента Бесеску, намагаючись представити Йоханіса як послідовника непопулярного президента.
Програма Клауса Йоханніса.
     Йоханніс зосередився на економічних питаннях. Обіцяв економічні реформи за підтримки ЄС та відновлення процвітання Румунії. «Керований мною з 2000 року Сібіу показує, що успіх можливий», — відзначав Йоханніс.
Починаючи з 2011 року, Румунії вдається утримувати економічне зростання (3,5% у минулому році), але досі ця країна не повернулася до докризового рівня зростання.
     Під час виборчої кампанії обговорювалися переважно такі проблеми, як корупція, економічна та адміністративна неефективність. Клаус Йоханніс позиціонував себе як надзвичайно ефективного мера і людину за межами політичного мейнстріму. Він поклав на прем’єр-міністра відповідальність за корупцію і застерігав від надмірного зосередження влади у соціал-демократів.
     Іноземні справи не підлягали серйозній дискусії. Обидва кандидати наголошували на проатлантичному і проєвропейському зовнішньополітичному курсі і висловили рішучу підтримку європейських устремлінь Молдови (прем’єр-міністр Понта під час передвибчої компанії недвозначно висловлювався за об’єднання двох держав).
Президентські вибори в Румунії завершилися несподіваним чином. У другому турі голосування переможцем став Клаус Йоханніс, хоча, згідно з опитуваннями, перемогу мав здобути стати Віктор Понта. Більш того, саме Понта виграв перший тур голосування, отримавши на 10% більше, ніж Йоханніс, але ситуація протягом 14 днів виборчої кампанії зазнала драматичних змін.
     Перед другим туром відбулася широка мобілізація прихильників Йоханніса, які складалися з молоді, жителів великих міст і румунських емігрантів, які традиційно голосують за правоцентристів.
     Хоча кандидату від соціал-демократів сприяли засоби масової інформації (особливо телебачення), виборці створили альтернативні канали зв’язку. Велику роль відіграв Інтернет та соціальні мережі. Як підкреслюють коментатори, зростання популярності Йоханніса стало результатом жорстких дій прем’єр-міністра з обмеження волевиявлення співвітчизників.
      Виборча кампанія значно загострилася, мали місце звинувачення в корупції і шпигунстві. Проте визначальним стало питання про голосування румунських діаспор за кордоном. Через обмежену кількість виборчих дільниць за межами країни до них вишикувалися довгі черги людей, які бажли віддати свій голос за правоцентристського кандидата та не всі мали змогу проголосувати.
       Через перешкоджання волевиявленню за кордоном (переважно в Італії та Франції), а також в самій Румунії відбулися численні протести. Вони створили передумови несподіваної поразки Понти у другому турі виборів, який відбувся 16 листопада.
     У другому турі президентських виборів Клаус Йоханніс здобув 54,7% голосів. Явка виборців склала 64% і була надзвичайно високою, враховуючи, що з 90-х років у кожних наступних виборах в Румунії вона була щоразу нижчою.
Новий президент заявив, що буде прагнути до зміцнення потенціалу Румунії в сфері безпеки через проведення відповідної зовнішньої політики. Пріоритетним буде євроатлантичний вектор, тому Йоханніс неодноразово підкреслював необхідність зміцнення стратегічного партнерства з США і збільшення присутності НАТО. Можна сподіватися на більш активну регіональну політику, але в прагматичніший спосіб ніж дотепер.
      Вища доза прагматизму та посилення регіональних чинників у політиці можуть забезпечити міцні підвалини для більш інтенсивної співпраці Бухареста та Києва з огляду на загрози, які несе російська агресія на Донбасі.
     Адже президент Румунії має вагомі повноваження щодо проведення закордонної політики та політики безпеки. Він бере участь у самітах НАТО і ЄС, здійснює нагляд за спецслужбами. Крім того, призначає кандидата на пост прем’єр-міністра, приймає рішення про референдуми, призначає частину складу Конституційного суду та має вагомий вплив на призначення генерального прокурора та глави Антикорупційного агентства DNA.