Народився Вільгельм фон Габсбург в родинному маєтку біля м. Пула в тогочасній австро-угорській провінції Істрія (зараз Хорватія) на Адріатичному морі. Батьком Вільгельма Габсбурга був австрійський архікнязь (ерцгерцог) Карл Стефан Австрійський (1860-1933) – син Карла Фердинанда Австрійського і Елізабети Франциски Австрійської. Пізніше, після проголошення незалежності Польщі, він прийме польське громадянство і буде одним з кандидатів на польський престол.

Його мати – австрійська архікнягиня Марія Терезія Австрійська-Тосканська (1862-1933) була дочкою архікнязя Карла Сальватора Австрійського-Тосканського та Марії Імакуляти Борбонської. Марія Тереза одружилася з Карлом Стефаном 28 лютого 1886 р. в Відні.

Діти цих двох королівських родин, відомих в Європі з ХІІ ст. стали прямими нащадками київських князів Рюриковичів, Гедиміновичів, Романовичів; королівських династій Франції, Італії, Іспанії, Австро-Угорщини, Польщі та Німеччини, а тодішньому імператору Австро-Угорщини цісарю Францу Йосифу І вони доводилися троюрідними племінниками.

Вільгельм був наймолодшою шостою дитиною і до 12 років проживав з батьками в родинному маєтку, його батько був адміралом ВМС Австро-Угорщини. Після виходу батька у відставку родина переїжджає до м. Живець біля Кракова.  

У 1905-1912 рр. Габсбург навчався у Віденському реальному училищі. Наступного року Вільгельма і його брата Лео було відправлено на навчання до військової академії в австрійському місті Вінер-Нойштадт. Такий крок батьків був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у родині архікнязя Карла Стефана дітей виховували у спартанському дусі – батьки хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкали в загальній кімнаті з усіма курсантами.

Навчання Вільгельмові давалося доволі легко. Окрім військової справи, він вивчав літературу та мови.

З власної ініціативи Вільгельм подорожував Гуцульщиною інкогніто протягом 40 днів. Увесь цей час він мешкав разом із селянами і подорожував Карпатськими горами. Навчаючись в академії, Вільгельм почав серйозно цікавитися українською культурою – вивчав мову, читав книжки українських письменників та поетів, захоплювався творами Грушевського, Франка, Федьковича, Стефаника, Шевченка та ін. Згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.

У лютому 1915 р. Вільгельм Габсбург закінчив військову академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів.

Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі цього полку відбувалося подальше ознайомлення Вільгельма з українцями, до яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням та з його ініціативи сотня повністю українізувалася – з її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. У війську мала місце своєрідна трансформація поглядів і свідомості Вільгельма Габсбурга: він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями. Один з його підлеглих подарував Вільгельму вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і поза ним. За це, а також за його патріотизм і любов до України, його прозвали у полку Василем Вишиваним. Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь проніс крізь більшу частину свого життя і навіть пізніше присвятив своїм бойовим товаришам збірку віршів.

За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім’ї по досягненню 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином у 1916 р. Вільгельм Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації – Євгеном Петрушевичем. Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської сім’ї виявилась справжнім благословенням.

Згодом Вільгельм познайомився з провідними українськими політиками Австро-Угорщини – Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та Миколою Васильком. Передусім, головною проблемою і завданням українців Австро-Угорщини була нейтралізація польського впливу на політику в Галичині, усунення поляків з керівних посад, українізація освіти і зокрема відкриття Українського університету у Львові. Проте довгий час вирішення українських проблем не було першочерговим завданням для центрального уряду, тому навіть протекція молодого Габсбурга не мала відчутного впливу на зміну традиційного політичного курсу імперії.

Розуміючи, що розбудова великої незалежної держави на сході на даному етапі була малоймовірною, Габсбург зосередився на проекті перетворення імперії на федерацію. Передбачалося, що Україна, зі столицею в Києві, мала бути, разом з Угорщиною, третьою складовою частиною імперії, на чолі якої стояв би ерцгерцог-регент, можливо з династії Габсбургів. Саме на цьому була зосереджена діяльність Вільгельма Габсбурга аж до осені 1918 р.

Одним з проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування легіону Українських Січових Стрільців у 1914 р. За Берестейським мирним договором загони німецьких та австро-угорських військ також були передислоковані в Україну – серед них і загони Січових Стрільців. 1 квітня 1918 р. Вільгельм Габсбург перейняв командування УСС біля Херсону. Перебуваючи на півдні України, він проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику з підтримки українських сил. 

Австрійська влада намагалася всіляко обмежити діяльність архікнязя в Україні. Невдоволення Відня досягло такої міри, що Вільгельма Габсбурга було відкликано до столиці, де він мусив давати пояснення в зв’язку з численними доносами. Незважаючи на опір своїй діяльності, а також на спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязеві вдалося відстояти цей український підрозділ і по поверненні в Україну знову очолити його.

Існували різні плани приведення до влади Габсбурга-Вишиваного, як у Великій Україні, так і в Галичині. Однак, як відзначають сучасники, сам архікнязь не був готовий до захоплення влади збройним шляхом і, незважаючи на свою прихильність до справи української державності, покладав основні надії на федеративний союз України із габсбурзькою монархією. 

Під час Першої світової війни Вільгельма Габсбурга нагородили декількома нагородами Німеччини і Австро-Угорщини, зокрема однією з найвищих – залізним хрестом Пруссії І класу.

З поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 р. Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника армії УНР, і у вересні 1919 р. був призначений головою відділу закордонних зв’язків Головного Управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам’янця-Подільського, де на той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний розпочав формування мережі військових шкіл для армії УНР. 

Однак діяльність архікнязя в армії Директорії була нетривкою. Він вкрай негативно поставився до укладеної Петлюрою в квітні 1920 р. Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західних земель, і зокрема Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. 

Опинившись поза Україною, Вільгельм Габсбург спочатку брав активну участь у житті української діаспори в Австрії. 1921 р. у Відні виникло Українське національне вільнокозацьке товариство, яке обрало головою управи Габсбурга-Вишиваного. Серед деяких українських емігрантських монархічних кіл він користувався певною популярністю і розглядався як потенційний кандидат на український трон. Однак у номері газети «Соборна Україна» від 19 грудня 1921 р. він однозначно заперечив свої претензії на верховну владу в Україні. Проте це не завадило Вільгельму активно цікавитися подіями як в Україні, так і серед українських емігрантських кіл. Зокрема, використовуючи своє ім’я, він намагався знайти підтримку українській справі серед європейських політиків. Проте великого успіху починання Вільгельма не мали, оскільки він не мав політичної ваги і за ним не стояло жодних впливових політичних сил. 

Його збірка віршів українською мовою «Минають дні» (1921) рішуче підкреслила основне зацікавлення Габсбурга-Вишиваного – спогади та література.

Пізніше Вільгельм Габсбург займався власним бізнесом – продажем земельних ділянок в різних частинах Європи. Під час Другої світової війни він перебував під наглядом Гестапо, оскільки існували підозри стосовно його співпраці з англійською розвідкою. 

Після закінчення війни Відень, де проживав Вільгельм Габсбург, опинився в радянській окупаційній зоні. 26 серпня 1947 р. Вільгельма Габсбурга було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ, а в листопаді перевезено до Лук’янівської в’язниці Києва.

Менш як за рік, 18 серпня 1948 р., Вільгельма Габсбурга не стало. У свідоцтві про смерть причиною вказано двосторонній туберкульоз. 

За ініціативи товариша Габсбурга-Вишиваного по еміграції та ув’язненню Романа Новосада 2 липня 2000 р. у Відні в українській греко-католицькій церкві Святої Варвари було відкрито меморіальну дошку Вільгельму Габсбургу.

Здавалося, що така непересічна постать мала б зайняти помітне місце в анналах нашої історії, проте в Україні ім’я Василя Вишиваного досі залишається маловідомим. 

Р.  Кухаренко, 

власкор газети «Міграція»