Анексія Криму особливо болісно позначилася на кримськотатарському народі. Хід його облаштування на батьківській землі та інтеграції в українське суспільство був брутально перекреслений окупаційною владою, яка із завзяттям почала боротися проти відродження кримськотатарської історичної пам’яті. Одним із найяскравіших прикладів цього стала заборона на проведення в Сімферополі меморіальних урочистостей до 70-ліття депортації кримських татар. Утім історія свідчить, що за таких умов готовність людей до відстоювання власної національної гідності та прав лише зростає. Також збільшується інтерес до видатних співвітчизників, особливо тих, які зробили значний внесок у справу утвердження національної самосвідомості. Однією з таких особистостей для кримських татар є Ісмаїл Гаспринський – письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Кримські татари справедливо називають його «дідусем нації». Він став зачинателем справи освіти свого народу і її лідером. На межі XIX-XX ст. він здобув авторитет серед усіх ісламських народів Російської імперії та Близького й Середнього Сходу.

Будучи людиною глибоко віруючою, як і більшість кримських татар – сунітом ханіфітського напряму (найліберальнішого відгалуження ісламу) – він присвятив своє життя витворенню синтезу традиційної духовності з передовими досягненнями європейської культури. Успіхові його починань сприяли не тільки непересічні здібності й палкий темперамент, а й обставини дитячих років життя.

Ісмаїл-бей Мустафа-огли Гаспринський народився у селі Улу-Сала Ялтинського повіту Таврійської губернії у родині офіцера російської служби Мустафи Алі-огли Гаспринського. Мати – Фатма-Султан Темір-Гази Кизи (дівоче прізвище Кантакузова). Родину Гаспринських було затверджено 19 квітня 1854 року в спадковому дворянському стані. За часів Кримської війни родина переїхала до Бахчисараю.

Освіта

Початкову освіту здобув удома, потім була сільська мусульманська школа-мектебе, Сімферопольська чоловіча гімназія і Воронезький кадетський корпус. У 1864-1867 роках він навчався в Московській військовій гімназії. Навчання в такому престижному закладі стало можливим тому, що батько Гаспринського перебував на державній службі і належав до роду кримських мурз. У Москві юнак подружився з сином знаменитого слов’янофіла, видавця «Московських відомостей»  Михайла Каткова і деякий час жив у його родині.

Щоб поповнити знання й розширити культурний кругозір, двадцятирічний Ісмаїл у 1871 році вирушає до Парижа, який напередодні пережив повстання комунарів і потроху починав відходити від поразки у франко-прусській війні. Попри всі нещастя, місто зберігало статус культурної столиці Європи. Більше того, нерідко там на багато років облаштовувалися й мусульманські просвітителі із країн Середземномор’я. Тому Париж в останній третині XIX ст. перетворився на своєрідне місце зустрічі культур Заходу і Сходу.

Після навчання в Росії та мандрів Європою в І. Гаспринського почала формуватися думка про нагальну необхідність термінових реформ духовного життя мусульман, які базувалися б на поєднанні досягнень науково-технічного прогресу та збереженні оновлених релігійних принципів ісламських народів. Враження від мандрів стали основою сюжетів майбутніх художніх творів.

Служба в міському самоврядуванні

Після повернення на Батьківщину Ісмаїла Гаспринського було обрано гласним (депутатом) Бахчисарайської міської думи, а згодом і міським головою. Під час цієї роботи він провів кілька масштабних реформ. Наприклад, йому вдалося майже втричі збільшити бюджет міста й розпочати суттєві перетворення в міському господарстві. Залишаючись у межах чинної юридичної бази, І. Гаспринський домігся підвищення квоти представництва бахчисарайських мусульман в органах міського самоврядування, яке було обмежено чинними державними законами. Він піклувався про санітарний стан та розвиток народної освіти в Бахчисараї тощо.

Видавнича діяльність

У 1883 році І. Гаспринський почав видавати та редагувати першу національну газету кримськотатарською та російською мовами під назвою «Терджиман». Видання друкарні із провінційного міста Бахчисарая вигравало в конкурентній боротьбі з потужними поліграфічними підприємствами Великої Британії на Східному ринку розповсюдження Коранів різного формату. Газета «Терджиман» довгий час була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії, а на початок XX ст. – найстарішою мусульманською газетою у світі. Вона стала джерелом неупередженої інформації про життя тюрко-мусульманських народів на теренах Російської імперії для вчених, просвітян, духівництва, промисловців, підприємців країн Європи та Азії. Матеріалами видання І. Гаспринського користувалася преса мусульманських країн.

На шпальтах газети «Терджиман»  викристалізувався талант І. Гаспринського – редактора, публіциста, письменника. Як видавець найпотужнішого кримськотатарського видавництва, він підтримував національний творчий потенціал, що народжувався.

Ім’я сина кримськотатарського народу Ісмаїла Мурзи Гаспринського було на слуху у більшості прогресивних людей з європейських і східноазійських країн. «Терджиман» стала однією з найбільш читаних газет, адже її передплатники жили на безкраїх просторах від Росії до США, від Індії, Єгипту до Китаю.Згодом І. Гаспринський заснував ще кілька успішних періодичних видань, серед них газету «Міллет» (1906). Її поява була не випадкова, адже в Росії наставав час великих потрясінь. У заголовок редактор вклав надію і водночас біль за долю свого народу. Саме на хвилі революційних подій в газеті «Русь» вже відомий публіцист пише: «Відібрати в людини її національність – не менше насильство, ніж відібрати свободу совісті в релігії або зруйнувати сім’ю. Наші кріпосники недавніх ще часів не соромилися продавати в роздріб окремих членів сімей своїх кріпаків, вважаючи сімейні узи привілеєм тільки своєї спільноти. Так і сучасні кріпосники-політики визнають святі узи народності виключно правом пануючого народу».За успішну видавничу діяльність він неодноразово відзначався на державних поліграфічних виставках. У 1908 році до 25-річного ювілею «Терджиману» у казанському видавництві І. Харитонова був виготовлений іменний типографський шрифт на честь Ісмаїла Гаспринського.Просвітницька діяльністьЗ ім’ям Ісмаїла Гаспринського пов’язано заснування та розвиток просвітницького руху народів ісламського Сходу – джадидизм. Назва походить від словосполучення «усуль джедід» (новий метод навчання). При такому навчанні грамоті застосовувався «усуль саутія» («звуковий метод»), коли окремій літері відповідали конкретні звуки. У ширшому розумінні джадидизм був громадсько-просвітянським рухом. Основні його напрямки: реформування та розповсюдження освіти; створення та розвиток національного друку; вирішення жіночого питання відповідно до розвитку сучасної цивілізації; створення єдиної тюркської мови, чи принаймні прийняття єдиної класичної; заснування політичних організацій; створення меценатських і філантропічних структур; зміцнення суспільних, культурних та економічних зв’язків між тюркськими народами; виховання прошарку національної інтелігенції; загальна модернізація мусульманського способу життя; налагодження співпраці з урядом держави, представниками культури, освіти, мистецтва тощо.Гаспринський радикально змінив сутність та структуру початкової освіти в багатьох мусульманських країнах. Навчанню було надано більш світського характеру. Ісмаїл Гаспринський розробив основи реформування традиційної мусульманської етно-конфесійної системи народної просвіти. Його «нові методи навчання» з успіхом застосовувалися не тільки в Криму, а й у Татарстані, Казахстані, Башкортостані, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані, Азербайджані, Туреччині, Північній Персії та в Китайському Туркестані.Ісмаїл Гаспринський написав та видав серію навчальних посібників для національних шкіл. Найвідомішим серед них став підручник «Ходжа і суб’ян» («Вчитель дітей»). Вчителі шкіл, духовним проводирем та лідером яких був І. Гаспринський, стали пропагандистами його прогресивних ідей серед широких верств мусульманського населення. Тисячі джадидистських мектебе перетворилися на форпости реформування та оновлення всього духовного життя, повсякденного побуту багатьох тюркських народів Російської імперії на межі XIX-XX ст. Багато з них добивалися присвоєння їм імені І. Гаспринського.Громадська діяльністьУ 1905 році І. Гаспринський та його однодумці створили мусульманську ліберальну організацію «Іттіфак ель Муслімі» («Союз мусульман»). І. Гаспринський був членом ЦК та безпосередньо очолив її кримське відділення.У 1907 році Ісмаїл Гаспринський запропонував скликати у Каїрі Всесвітній мусульманський конгрес, який мав об’єднати прогресивні сили Сходу на шляху реформування та перетворень. Він мав розглянути оптимальні напрямки розвитку просвіти, культури та питання економічного підйому народів, які сповідували іслам.Світоглядні принципи та ідеї І. Гаспринського базувалися на основі ліберальної ідеології, прогресивного розвитку суспільства, дружби слов’янських та тюркських народів, конфесійної терпимості та співпраці християн та мусульман, неприйнятті вимог соціалістичних угруповань. Ідеї І. Гаспринського надихали багатьох мислителів Сходу. Його погляди за суспільною значущістю стоять у одному ряду з ідеями видатних ісламських філософів та просвітителів Джамалютдіна аль Афгані, Шигабутдіна Марджані, Мухаммеда Абдо, Гасанбека Меліка Задарбі, Махмудходжи Бехбуді та ін.ТворчістьІсмаїл Гаспринський був визнаним класиком й автором кількох художніх творів. Він став засновником багатьох літературних та публіцистичних жанрів не тільки у кримських татар, а й серед інших тюркомовних народів.НагородиЗа багаторічну й плідну просвітницьку та громадську діяльність Гаспринського було нагороджено кількома орденами й медаллю.У 1910 році за високі досягнення в області міжнародної освіти, просвітницьку діяльність серед жителів Європи і Азії, пошуки шляхів толерантних відносин між різними народами в релігійній та культурній сферах французький журнал «La Revue du Monde Musulman» висунув Ісмаїла на здобуття Нобелівської премії. Однак премію вручили Міжнародному бюро миру за кампанію з роззброєння.Помер Ісмаїл Бей Мустафа на самому початку Першої світової війни – 11 вересня 1914 року – в Бахчисараї і був похований біля центру духовної освіти мусульман Криму – Зінджерлі-медресе. В останню путь його проводжали тисячі людей. Похорон продемонстрував єдність кримських татар, пробуджених до освіти й оновлення культурних традицій.

Р. Кухаренко, власкор газети «Міграція»