Трудова міграція населення України: чого чекати в найближчому майбутнь...
Головна
Трудові мігранти
Трудова міграція населення України: чого чекати в найближчому майбутньому?(частина 1)
29.04.2015
Трудова міграція населення України: чого чекати в найближчому майбутньому?(частина 1)
Олена Малиновська, Головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, доктор наук з державного управління, м.Київ
Революційні події 2013 року, війна й зовнішня агресія позначилися на всіх без винятку сторонах життя українців, не могли не вплинути на їхню міграційну поведінку. Тим більше, що міграція – реактивний процес, який реагує на економічні та політичні зміни, причому не лише в країні походження, а й в країнах, куди спрямовується міграційний потік.
У період швидких кардинальних змін будь-який прогноз – справа невдячна. По-перше, ситуація повсякчас змінюється, по-друге, - зважаючи на різноманітність чинників, які на неї впливають, врахувати всі можливі варіанти подальшого розвитку вкрай складно. Разом з тим, спробуємо все ж спрогнозувати можливі перспективи трудової міграції з України спираючись на аналіз міграційної ситуації в Україні останнього періоду та логічні припущення щодо можливого впливу на міграційну поведінку населення сучасних подій.
Спершу нагадаємо недавнє минуле. Короткий період бурхливих міграційних переміщень, викликаних розвалом СРСР, коли в Україну був спрямований масовий потік репатріантів, у т.ч. депортованих за часів тоталітаризму, а її населення завдяки цьому продовжувало зростати, незважаючи на від’ємні показники природного відтворення (у 1992-1993 рр. чисельність мешканців України перевищувала 52 млн.), завершився 1994 р., найбільш важкого року перехідного періоду. Внаслідок глибокої економічної кризи країна втратила привабливість для іммігрантів, натомість еміграція активізувалася. Упродовж наступного десятиліття сальдо міграції набуло від’ємного значення і в 1994-2004 рр. перевищило 700 тис. Лише 2005 р. статистика зафіксувала невелике додатне сальдо міжнародних міграцій, що співпало із певним пожвавленням економіки. Разом з тим варто зауважити, що статистика міграції на основі інформації про реєстрацію/зняття з реєстрації за місцем проживання не вповні відображала дійсні масштаби виїзду українців за кордон.
Справа в тому, що фіксоване статистично скорочення виїзду для постійного проживання, що згідно законодавству відбувався за певними процедурами і підтверджувався документально, спостерігалося на фоні наростання трудової міграції за кордон, тобто частково сезонних, проте частково й більш тривалих поїздок з метою працевлаштування в зарубіжних державах, які, однак, більшістю мігрантів розглядалися як тимчасові, зняттям з реєстрації за місцем проживання не супроводжувалися і, відповідно, статистично не обліковувалися.
Разом з тим, навіть за умов очевидного недообліку міграційних переміщень, який в умовах війни та агресії закономірно посилився, офіційні дані міграційної статистики показують, що в 2014 р. сальдо міграції хоча й залишалося додатнім (22,6 тис.) проте було на третину меншим, ніж у 2013 р. (32 тис.). Додатне, нехай і незначне, сальдо міграції в умовах війни виглядає парадоксально, проте його стрімке зменшення, хоча й не демонструє реальну ситуацію, однак вказує на тенденцію: виїзд з України зростає, тоді як в’їзд скорочується.
Є підстави вважати, що, як і у попередній період, незначні втрати населення внаслідок офіційно оформленого виїзду для постійного проживання в зарубіжних країнах насправді означають, що більшість еміграції відбувається без відповідної реєстрації. Вже упродовж майже двадцятирічного періоду міграція з метою працевлаштування є найбільш масовим і соціально та економічно значущим міграційним потоком в Україні. Оцінити її обсяги можна основі результатів періодичних опитувань населення, що проводяться Державною службою статистики. Останнє з них датується 2012р. (опитано 22 тис. домогосподарств, зібрано інформацію про 48 тис. працездатного населення по всій території України). Згідно з його результатами, впродовж двох з половиною років до проведення обстеження (с 1 січня 2010 р. по 17 червня 2012 р.) хоча б раз на роботу за кордон виїздили 1,2 млн. українців. Разом з тим, обстеження не охоплювало осіб, які виїхали до 2010 р. і протягом періоду спостереження в Україну не поверталися. Крім того, інформація про відсутність надавалася членами їхніх домогосподарств, які залишаються в Україні. Іншими словами, обстеженням не могли бути охоплені мігранти, які виїхали всією сім’єю, або встигли перевезти сім’ю за кордон. Звідси, реальна чисельність трудових мігрантів з України більша за наведену цифру.
Масштабність трудової міграції українців напряму пов’язана з економічним становищем країни. ВВП на душу населення з урахуванням купівельної спроможності в Україні, за даними Світового банку, суттєво поступається країнам призначення українських працівників. У 2013 р. цей показник в Україні був меншим, ніж в Італії, Іспанії в 4 рази, в Чехії – в 3 рази, в Росії, Польщі – більш, ніж в 2,5 рази.
У 2014 р. економічна ситуація внаслідок війни та зовнішньої агресії значно погіршилася, стагнація переросла в глибоку кризу. Промислове виробництво за підсумками року скоротилося на 10,7%. Поквартальне падіння ВВП (в постійних цінах в процентах до відповідного кварталу попереднього року, без урахування тимчасово окупованої території) становило в першому кварталі – 1,2, у другому – 4,6, в третьому – 5,3%, а у четвертому кварталі 2014 р. – 14,8%.
Стан економіки закономірно позначилося на добробуті населення. Хоча номінально середня заробітна платня в 2014 р. зростала, проте інфляція, яка сягнула майже 25% і в 2015 р. продовжувалася з новою силою, призвела до її реального падіння. Середня реальна зарплатня в грудні 2014 р. становила лише 86,6% від рівня грудня 2013 р. Відбувалося стрімке подорожчання комунальних послуг, вартості проїзду на транспорті, ліків, продуктів.
На початку 2015 р. статистика зафіксувала зменшення уже не лише реальної, а й номінальної зарплатні в багатьох галузях. Тому в лютому 2015 р. реальна зарплата впала до 82,2% показника для лютого 2014 р.
При цьому варто підкреслити, що понад 60% працівників у 2014 р. отримували заробітну плату нижче середнього рівня, а 5,2% - нижче прожиткового мінімуму, який до того ж є очевидно заниженим.
У контексті трудової міграції більш ніж красномовним виглядає порівняння української зарплатні із заробітками в країнах призначення працівників-мігрантів. Так, середня зарплата в Україні, що ледь перевищує 100 Євро, є майже у 20 разів меншою, ніж в Італії, в 6 разів меншою, ніж у Польщі, майже в 4 рази - ніж в Росії (табл.1).
До цього треба додати, що враховуючи вкрай скрутну економічну ситуацію мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія заморожені, а разом із ними й всі соціальні виплати, які вираховуються від цих показників. Прийнято рішення про обкладання податком пенсій, які перевищують розмір трьох мінімальних зарплат, а також про невиплату 15% пенсії працюючим пенсіонерам.
За такої ситуації все більше українців опиняються за межею бідності. Бідних в Україні, за оцінками, не менше 25% (за національним критерієм бідності, що становить 75% медіанних доходів). В нинішній ситуації спостерігається ще й таке явище як нові бідні. Тобто люди, які втратили майно і заощадження в результаті війни, внутрішні переміщені особи, а також мешканці районів, постраждалих від військових дій.
Не лише за рахунок внутрішніх переміщених осіб зростає чисельність українців, позбавлених можливості власною працею забезпечити собі отримання хоча б мінімальних доходів. Рівень безробіття (за методологією МОП) збільшився з 7,3% в 2013р. до 9,3% в 2014 р. Причому рівень безробіття молоді до 24 років сягнув 23%. Зростає й такий показник як рівень зареєстрованого безробіття: на 1 березня 2015 р. на обліку у Державній службі зайнятості перебували 521,3 тис. громадян, тоді як середньорічний показник у 2014 р. становив 460 тис.
За даними загальноукраїнського соціологічного моніторингу, який щорічно проводиться Інститутом соціології НАН України, в 2014 р. 85,5% українців вважали, що знайти пристойну роботу, тобто таку, яка відповідала б їхньому рівню кваліфікації і забезпечувала достатній заробіток, в населеному пункті, де вони проживають, вкрай складно (в 2008 р. та думали 74% респондентів). А на думку 60% опитаних, важко знайти не лише пристойну, а й будь-яку роботу (в 2008 р. таких було 38%).
Таким чином, різке скорочення доходів населення, падіння рівня життя та поширення бідності з новою силою висуває перед багатьма українцями проблему виживання. В 1990-ті роки важливою стратегією її розв’язання стала трудова міграція за кордон, що спричинило швидке поширення цього явища. За нинішніх умов, враховуючи набутий населенням досвід трудової міграції, а також потужні соціальні мережі, що склалися завдяки двадцятиріччю її розвитку, до такої стратегії може вдатися значна кількість українців. За даними того ж соціологічного моніторингу 2014 р., найближчим часом готові виїхати на заробітки за кордон 7,4% опитаних (2008 р. – 6,2%), про еміграцію для постійного проживання розмірковують понад 15% респондентів.
Поряд із наростанням обсягів у найближчій перспективі вірогідні зміни деяких суттєвих характеристик трудової міграції. Передовсім можна передбачити її подальшу географічну переорієнтацію. Традиційно, із зрозумілих причин, найважливішим партнером України з обміну населенням була Росія. Російсько-український міграційний коридор належить до числа найінтенсивніших у світі. Саме до Росії спрямовувався й найчисленніший потік тимчасової трудової міграції з України. За даними обстеження Держстату України з питань трудової міграції 2008 р., в Росії працювали приблизно половина працівників-мігрантів. Разом з тим, дані аналогічного обстеження 2012 р. показали, що, хоча Росія залишалася основною країною призначення, її частка скоротилася до 43,2%. Натомість зросло значення країн Європейського союзу, передовсім Польщі (з 8% в 2008 р. до 14,3% в 2012 р.).
Поступову переорієнтацію потоку трудової міграції з України із східного на західний напрямок підтверджують й російські джерела. Впродовж нульових років частка українців серед іноземних працівників, що мали дозволи на працевлаштування в Росії, як і їх чисельність, постійно скорочувалися. Якщо в 2000 р. громадяни України становили 30% іноземних працівників в Росії, то в 2005 р. – 20%, а в 2010 р. – 10%. В 2012 р. громадянами України були 11% іноземців, які мали на кінець року чинні дозволи на працевлаштування, і менше 3% тих, хто мав патенти на роботу у фізичних осіб. Подальше зменшення обсягів трудової міграції з України до Росії можна очікувати у зв’язку з більш жорсткими законодавчими нормами, введеними в РФ із січня 2015 р. На думку деяких експертів, вони призведуть до скорочення чисельності українців, які працюватимуть в Росії, на 20-30%.
Частина трудових мігрантів, які їздили на роботу до Росії, може переорієнтуватися на інші пострадянські країни, передовсім Білорусь та Казахстан. Тим більше, що ці країни втрачають частину власних працівників внаслідок вільного пересування робочої сили в рамках Митного союзу. Таку можливість підтверджують і дані всеукраїнського соціологічного моніторингу, що проводиться Інститутом соціології НАНУ. У 2014 р. у порівнянні з 2008 р. вдвічі менше респондентів, які б хотіли б виїхати із населеного пункту, де проживали, висловили бажання поїхати до Росії, водночас частка бажаючих виїхати в інші пострадянські держави, хоча й незначна, зросла тричі.
Однак особливо помітно серед українців, як свідчать відповіді респондентів, зросла орієнтація на виїзд за межі колишнього СРСР, чому є кілька причин. По-перше, заробітки в європейських країнах суттєво вищі, ніж в Росії, по-друге, порівняння умов життя та праці, рівня гарантій трудових прав також не на користь Російської Федерації.
Якщо раніше переважання російського напряму трудової міграції пояснювалося міграційними традиціями колишніх часів, численними особистими і діловими зв’язками населення, відсутністю мовного бар’єру, то після понад 20 років незалежності Української держави та її відкритості до зовнішнього світу вагомість цих чинників урівноважилася розвитком міграційних зв’язків з іншими країнами, передовсім європейськими. Так, за даними Євростату, у 2013р. в країнах ЄС проживали 634851 громадянин України. Українська громада в ЄС за чисельністю посідає п’яте місце, після вихідців з Туреччини, Марокко, Китаю та Індії. І хоча українці становили лише 3% від загальної чисельності іноземців з третіх країн, враховуючи відносно нетривалий період, коли міграція стала для них можливою, їхня присутність в Європі значна.
Здебільшого вона завдячує трудовій міграції. Лише протягом 2013 р. в європейських країнах громадянам України було оформлено 236 тис. дозволів на перебування, тобто більше, ніж громадянам будь-якої іншої країни. 64,7% з них, або 151,7 тис., були видані для працевлаштування. Зазначимо, що загалом для іноземців з третіх країн працевлаштування було причиною для оформлення лише кожного п’ятого дозволу (22,7%).
Досвід трудової міграції на Захід, формування нових українських діаспор в європейських країнах, функціонування міцних міграційних мереж, які пов’язують Україну з країнами перебування мігрантів, а також зміна поколінь, тобто досягнення працездатного віку людьми, які виросли в цілком інших суспільних умовах і для яких Росія, Москва уже не є природним центром, дають підстави для припущення щодо все більшого в подальшому спрямування міграції українців на Захід. Анексія Криму, військові дії на Сході країни, загальне недружнє ставлення до України прискорює переорієнтацію міграційного потоку. Вагомим чинником цього процесу є й євроінтеграційні зусилля України, поступова лібералізація візового режиму з ЄС, а також зацікавленість багатьох європейських країн в отриманні додаткової робочої сили з-за кордону, передовсім з європейського, культурно-близького середовища. Статистичні дані 2014 р. це красномовно підтверджують. Так, наприклад, значно зросли обсяги працевлаштування українців у Польщі, яка є на другому місці після Росії країною призначення працівників-мігрантів з України. Якщо в 2013 р. польські працедавці повідомили місцеві органи влади про працевлаштування 134 тис. сезонних працівників з України (до 6 місяців протягом року), то в 2014 р. таких повідомлень було вже 359 тис., тобто майже втричі більше. (див.частина 2)
Революційні події 2013 року, війна й зовнішня агресія позначилися на всіх без винятку сторонах життя українців, не могли не вплинути на їхню міграційну поведінку. Тим більше, що міграція – реактивний процес, який реагує на економічні та політичні зміни, причому не лише в країні походження, а й в країнах, куди спрямовується міграційний потік.
У період швидких кардинальних змін будь-який прогноз – справа невдячна. По-перше, ситуація повсякчас змінюється, по-друге, - зважаючи на різноманітність чинників, які на неї впливають, врахувати всі можливі варіанти подальшого розвитку вкрай складно. Разом з тим, спробуємо все ж спрогнозувати можливі перспективи трудової міграції з України спираючись на аналіз міграційної ситуації в Україні останнього періоду та логічні припущення щодо можливого впливу на міграційну поведінку населення сучасних подій.
Спершу нагадаємо недавнє минуле. Короткий період бурхливих міграційних переміщень, викликаних розвалом СРСР, коли в Україну був спрямований масовий потік репатріантів, у т.ч. депортованих за часів тоталітаризму, а її населення завдяки цьому продовжувало зростати, незважаючи на від’ємні показники природного відтворення (у 1992-1993 рр. чисельність мешканців України перевищувала 52 млн.), завершився 1994 р., найбільш важкого року перехідного періоду. Внаслідок глибокої економічної кризи країна втратила привабливість для іммігрантів, натомість еміграція активізувалася. Упродовж наступного десятиліття сальдо міграції набуло від’ємного значення і в 1994-2004 рр. перевищило 700 тис. Лише 2005 р. статистика зафіксувала невелике додатне сальдо міжнародних міграцій, що співпало із певним пожвавленням економіки. Разом з тим варто зауважити, що статистика міграції на основі інформації про реєстрацію/зняття з реєстрації за місцем проживання не вповні відображала дійсні масштаби виїзду українців за кордон.
Справа в тому, що фіксоване статистично скорочення виїзду для постійного проживання, що згідно законодавству відбувався за певними процедурами і підтверджувався документально, спостерігалося на фоні наростання трудової міграції за кордон, тобто частково сезонних, проте частково й більш тривалих поїздок з метою працевлаштування в зарубіжних державах, які, однак, більшістю мігрантів розглядалися як тимчасові, зняттям з реєстрації за місцем проживання не супроводжувалися і, відповідно, статистично не обліковувалися.
Разом з тим, навіть за умов очевидного недообліку міграційних переміщень, який в умовах війни та агресії закономірно посилився, офіційні дані міграційної статистики показують, що в 2014 р. сальдо міграції хоча й залишалося додатнім (22,6 тис.) проте було на третину меншим, ніж у 2013 р. (32 тис.). Додатне, нехай і незначне, сальдо міграції в умовах війни виглядає парадоксально, проте його стрімке зменшення, хоча й не демонструє реальну ситуацію, однак вказує на тенденцію: виїзд з України зростає, тоді як в’їзд скорочується.
Є підстави вважати, що, як і у попередній період, незначні втрати населення внаслідок офіційно оформленого виїзду для постійного проживання в зарубіжних країнах насправді означають, що більшість еміграції відбувається без відповідної реєстрації. Вже упродовж майже двадцятирічного періоду міграція з метою працевлаштування є найбільш масовим і соціально та економічно значущим міграційним потоком в Україні. Оцінити її обсяги можна основі результатів періодичних опитувань населення, що проводяться Державною службою статистики. Останнє з них датується 2012р. (опитано 22 тис. домогосподарств, зібрано інформацію про 48 тис. працездатного населення по всій території України). Згідно з його результатами, впродовж двох з половиною років до проведення обстеження (с 1 січня 2010 р. по 17 червня 2012 р.) хоча б раз на роботу за кордон виїздили 1,2 млн. українців. Разом з тим, обстеження не охоплювало осіб, які виїхали до 2010 р. і протягом періоду спостереження в Україну не поверталися. Крім того, інформація про відсутність надавалася членами їхніх домогосподарств, які залишаються в Україні. Іншими словами, обстеженням не могли бути охоплені мігранти, які виїхали всією сім’єю, або встигли перевезти сім’ю за кордон. Звідси, реальна чисельність трудових мігрантів з України більша за наведену цифру.
Масштабність трудової міграції українців напряму пов’язана з економічним становищем країни. ВВП на душу населення з урахуванням купівельної спроможності в Україні, за даними Світового банку, суттєво поступається країнам призначення українських працівників. У 2013 р. цей показник в Україні був меншим, ніж в Італії, Іспанії в 4 рази, в Чехії – в 3 рази, в Росії, Польщі – більш, ніж в 2,5 рази.
У 2014 р. економічна ситуація внаслідок війни та зовнішньої агресії значно погіршилася, стагнація переросла в глибоку кризу. Промислове виробництво за підсумками року скоротилося на 10,7%. Поквартальне падіння ВВП (в постійних цінах в процентах до відповідного кварталу попереднього року, без урахування тимчасово окупованої території) становило в першому кварталі – 1,2, у другому – 4,6, в третьому – 5,3%, а у четвертому кварталі 2014 р. – 14,8%.
Стан економіки закономірно позначилося на добробуті населення. Хоча номінально середня заробітна платня в 2014 р. зростала, проте інфляція, яка сягнула майже 25% і в 2015 р. продовжувалася з новою силою, призвела до її реального падіння. Середня реальна зарплатня в грудні 2014 р. становила лише 86,6% від рівня грудня 2013 р. Відбувалося стрімке подорожчання комунальних послуг, вартості проїзду на транспорті, ліків, продуктів.
На початку 2015 р. статистика зафіксувала зменшення уже не лише реальної, а й номінальної зарплатні в багатьох галузях. Тому в лютому 2015 р. реальна зарплата впала до 82,2% показника для лютого 2014 р.
При цьому варто підкреслити, що понад 60% працівників у 2014 р. отримували заробітну плату нижче середнього рівня, а 5,2% - нижче прожиткового мінімуму, який до того ж є очевидно заниженим.
У контексті трудової міграції більш ніж красномовним виглядає порівняння української зарплатні із заробітками в країнах призначення працівників-мігрантів. Так, середня зарплата в Україні, що ледь перевищує 100 Євро, є майже у 20 разів меншою, ніж в Італії, в 6 разів меншою, ніж у Польщі, майже в 4 рази - ніж в Росії (табл.1).
До цього треба додати, що враховуючи вкрай скрутну економічну ситуацію мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія заморожені, а разом із ними й всі соціальні виплати, які вираховуються від цих показників. Прийнято рішення про обкладання податком пенсій, які перевищують розмір трьох мінімальних зарплат, а також про невиплату 15% пенсії працюючим пенсіонерам.
За такої ситуації все більше українців опиняються за межею бідності. Бідних в Україні, за оцінками, не менше 25% (за національним критерієм бідності, що становить 75% медіанних доходів). В нинішній ситуації спостерігається ще й таке явище як нові бідні. Тобто люди, які втратили майно і заощадження в результаті війни, внутрішні переміщені особи, а також мешканці районів, постраждалих від військових дій.
Не лише за рахунок внутрішніх переміщених осіб зростає чисельність українців, позбавлених можливості власною працею забезпечити собі отримання хоча б мінімальних доходів. Рівень безробіття (за методологією МОП) збільшився з 7,3% в 2013р. до 9,3% в 2014 р. Причому рівень безробіття молоді до 24 років сягнув 23%. Зростає й такий показник як рівень зареєстрованого безробіття: на 1 березня 2015 р. на обліку у Державній службі зайнятості перебували 521,3 тис. громадян, тоді як середньорічний показник у 2014 р. становив 460 тис.
За даними загальноукраїнського соціологічного моніторингу, який щорічно проводиться Інститутом соціології НАН України, в 2014 р. 85,5% українців вважали, що знайти пристойну роботу, тобто таку, яка відповідала б їхньому рівню кваліфікації і забезпечувала достатній заробіток, в населеному пункті, де вони проживають, вкрай складно (в 2008 р. та думали 74% респондентів). А на думку 60% опитаних, важко знайти не лише пристойну, а й будь-яку роботу (в 2008 р. таких було 38%).
Таким чином, різке скорочення доходів населення, падіння рівня життя та поширення бідності з новою силою висуває перед багатьма українцями проблему виживання. В 1990-ті роки важливою стратегією її розв’язання стала трудова міграція за кордон, що спричинило швидке поширення цього явища. За нинішніх умов, враховуючи набутий населенням досвід трудової міграції, а також потужні соціальні мережі, що склалися завдяки двадцятиріччю її розвитку, до такої стратегії може вдатися значна кількість українців. За даними того ж соціологічного моніторингу 2014 р., найближчим часом готові виїхати на заробітки за кордон 7,4% опитаних (2008 р. – 6,2%), про еміграцію для постійного проживання розмірковують понад 15% респондентів.
Поряд із наростанням обсягів у найближчій перспективі вірогідні зміни деяких суттєвих характеристик трудової міграції. Передовсім можна передбачити її подальшу географічну переорієнтацію. Традиційно, із зрозумілих причин, найважливішим партнером України з обміну населенням була Росія. Російсько-український міграційний коридор належить до числа найінтенсивніших у світі. Саме до Росії спрямовувався й найчисленніший потік тимчасової трудової міграції з України. За даними обстеження Держстату України з питань трудової міграції 2008 р., в Росії працювали приблизно половина працівників-мігрантів. Разом з тим, дані аналогічного обстеження 2012 р. показали, що, хоча Росія залишалася основною країною призначення, її частка скоротилася до 43,2%. Натомість зросло значення країн Європейського союзу, передовсім Польщі (з 8% в 2008 р. до 14,3% в 2012 р.).
Поступову переорієнтацію потоку трудової міграції з України із східного на західний напрямок підтверджують й російські джерела. Впродовж нульових років частка українців серед іноземних працівників, що мали дозволи на працевлаштування в Росії, як і їх чисельність, постійно скорочувалися. Якщо в 2000 р. громадяни України становили 30% іноземних працівників в Росії, то в 2005 р. – 20%, а в 2010 р. – 10%. В 2012 р. громадянами України були 11% іноземців, які мали на кінець року чинні дозволи на працевлаштування, і менше 3% тих, хто мав патенти на роботу у фізичних осіб. Подальше зменшення обсягів трудової міграції з України до Росії можна очікувати у зв’язку з більш жорсткими законодавчими нормами, введеними в РФ із січня 2015 р. На думку деяких експертів, вони призведуть до скорочення чисельності українців, які працюватимуть в Росії, на 20-30%.
Частина трудових мігрантів, які їздили на роботу до Росії, може переорієнтуватися на інші пострадянські країни, передовсім Білорусь та Казахстан. Тим більше, що ці країни втрачають частину власних працівників внаслідок вільного пересування робочої сили в рамках Митного союзу. Таку можливість підтверджують і дані всеукраїнського соціологічного моніторингу, що проводиться Інститутом соціології НАНУ. У 2014 р. у порівнянні з 2008 р. вдвічі менше респондентів, які б хотіли б виїхати із населеного пункту, де проживали, висловили бажання поїхати до Росії, водночас частка бажаючих виїхати в інші пострадянські держави, хоча й незначна, зросла тричі.
Однак особливо помітно серед українців, як свідчать відповіді респондентів, зросла орієнтація на виїзд за межі колишнього СРСР, чому є кілька причин. По-перше, заробітки в європейських країнах суттєво вищі, ніж в Росії, по-друге, порівняння умов життя та праці, рівня гарантій трудових прав також не на користь Російської Федерації.
Якщо раніше переважання російського напряму трудової міграції пояснювалося міграційними традиціями колишніх часів, численними особистими і діловими зв’язками населення, відсутністю мовного бар’єру, то після понад 20 років незалежності Української держави та її відкритості до зовнішнього світу вагомість цих чинників урівноважилася розвитком міграційних зв’язків з іншими країнами, передовсім європейськими. Так, за даними Євростату, у 2013р. в країнах ЄС проживали 634851 громадянин України. Українська громада в ЄС за чисельністю посідає п’яте місце, після вихідців з Туреччини, Марокко, Китаю та Індії. І хоча українці становили лише 3% від загальної чисельності іноземців з третіх країн, враховуючи відносно нетривалий період, коли міграція стала для них можливою, їхня присутність в Європі значна.
Здебільшого вона завдячує трудовій міграції. Лише протягом 2013 р. в європейських країнах громадянам України було оформлено 236 тис. дозволів на перебування, тобто більше, ніж громадянам будь-якої іншої країни. 64,7% з них, або 151,7 тис., були видані для працевлаштування. Зазначимо, що загалом для іноземців з третіх країн працевлаштування було причиною для оформлення лише кожного п’ятого дозволу (22,7%).
Досвід трудової міграції на Захід, формування нових українських діаспор в європейських країнах, функціонування міцних міграційних мереж, які пов’язують Україну з країнами перебування мігрантів, а також зміна поколінь, тобто досягнення працездатного віку людьми, які виросли в цілком інших суспільних умовах і для яких Росія, Москва уже не є природним центром, дають підстави для припущення щодо все більшого в подальшому спрямування міграції українців на Захід. Анексія Криму, військові дії на Сході країни, загальне недружнє ставлення до України прискорює переорієнтацію міграційного потоку. Вагомим чинником цього процесу є й євроінтеграційні зусилля України, поступова лібералізація візового режиму з ЄС, а також зацікавленість багатьох європейських країн в отриманні додаткової робочої сили з-за кордону, передовсім з європейського, культурно-близького середовища. Статистичні дані 2014 р. це красномовно підтверджують. Так, наприклад, значно зросли обсяги працевлаштування українців у Польщі, яка є на другому місці після Росії країною призначення працівників-мігрантів з України. Якщо в 2013 р. польські працедавці повідомили місцеві органи влади про працевлаштування 134 тис. сезонних працівників з України (до 6 місяців протягом року), то в 2014 р. таких повідомлень було вже 359 тис., тобто майже втричі більше. (див.частина 2)
Олена Малиновська
Галерея:
Схожі новини:
25.04.2017
Роботодавці активно шукають фахівців за красою і безпеки. Кількість вакансій стабільно зростає, а конкуренція повільно, але впевнено зни...
03.02.2017
Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» більше всього опитаних українців за останні 5 р...
01.04.2016
Закон «Про зовнішню трудову міграцію» спрямований передовсім на регулювання трудової міграції та соціальний захист мігрантів. Однак, що ц...
Комментарі:
Коментарів ще не булоДодати коментар: