Александра Білак: Рівень доходів, політична воля та увага громадськості: три чинники, які впливають на тривалість вирішення проблеми

Александра Білак: Рівень доходів, політична воля та увага громадськост...

main

02.10.2017

Александра Білак: Рівень доходів, політична воля та увага громадськості: три чинники, які впливають на тривалість вирішення проблеми

У Києві відбулася дискусія на тему «Вирішення питань обмеження житлових, земельних та майнових прав внутрішньо переміщених та постраждалих від збройного конфлікту людей на Сході України: кроки до реституції/компенсації». Уряд має взяти на себе зобов’язання та знайти рішення стосовно втрачених прав громадян, а також щодо відновлення цих прав, вважають учасники зустрічі, організованої Норвезькою радою у справах біженців (NRC).

Понад 17 тисяч будівель зазнали пошкоджень або були зруйновані внаслідок конфлікту на Сході України. За відсутності будь-якої перспективи припинення в найближчому часі, конфлікт продовжує ускладнювати повсякденне життя тисяч мирних людей, які втратили свої будинки та землю.

Наразі в українських судах різних інстанцій розглядаються понад 100 позовів про відшкодування шкоди за зруйноване майно (нерухомість) без жодних перспектив отримати компенсацію. Експерти кажуть: навіть якщо суд першої інстанції приймає рішення на користь постраждалої особи, держава доводить справу до апеляційного та касаційного судів. Це відбувається через відсутність відповідного законодавства щодо компенсації за пошкоджене майно внаслідок бойових дій. Друга причина – у державному бюджеті не закладено коштів для виплати таких компенсацій.

Юридична невизначеність разом із фінансовими проблемами зі сплатою судового збору перешкоджає багатьом людям зверталися до суду. Лише судові витрати складають 1% від заявленої вартості майна, чого пересічні громадяни дозволити собі не можуть, зазначалося під час обговорення.

Учасниками розмови стали народні депутати України Олег Недава та Михайло Дяденко, директор Представництва Норвезької ради у справах біженців в Україні (NRC) в Україні Крістофер Мейлі, міжнародний експерт Массімо Мораті, представники Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства, а також Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, Апеляційного суду Донецької області, активісти громадських організацій.

Пряма мова.

Кристофер Мейлі, директор NRC:

«В умовах тривалого конфлікту економічні ресурси внутрішньо переміщених осіб та родин, котрі їх приймають, завжди погіршуються. Стан таких сімей – вкрай зубожілий. Тому дійсно важливо зосередити увагу на розв’язанні пріоритетних питань, пов’язаних із правом на житло, майно і землю, щоб такі родини почувалися більш безпечно та стабільно».

Для того, щоб подолати труднощі із реалізацією прав на майно, житло і землю, учасники дискусії рекомендують для уряду України такі заходи:

• розробити процедуру реституції та компенсації за втрату прав, вартості, використання та/або доступу до житла, землі та майна, спричиненої військовими діями на Сході України, як це передбачено Законом України «Про боротьбу з тероризмом»;

• створити претензійні комісії, спеціально уповноважені в рамках адміністративної процедури проводити як формальну оцінку збитків, так і забезпечувати відшкодування збитків з Державного бюджету України.

Серед запрошених експертів була і директор міжнародного Центру моніторингу внутрішнього переміщення (Женева, Швейцарія) Александра Білак. Центр відстежує ситуацію із внутрішнім переміщенням в усьому світі – через насильство, стихійні лиха, збройні конфлікти або інші причини. Після завершення дискусії вона відповіла на запитання кореспондента газети «Міграція».

– Пані Александро, чи Ви вперше в Україні? Яка мета Вашого приїзду?

– До України я приїхала вперше, і перш за все приводом стала зустріч представників міжнародних агенцій та гуманітарних організацій, які займаються довготривалим внутрішнім переміщенням. Це експерти, які досить рідко зустрічаються разом та обговорюють довготривалі перспективи стосовно того, яке повинне бути спільне рішення і спільний результат.

Крім того, моя програма в Україні передбачає поїздку на Схід, хочу на власні очі побачити те, що відбувається на лінії розмежування.

– Ваша організація аналізує ситуацію із внутрішнім переміщенням в усьому світі. Чи можна порівнювати країни з різним рівнем розвитку та іншими особливостями?

– Переважно довготривале внутрішнє переміщення стосується країн із середнім або високим ризиком та низьким або середнім рівнем доходів. Звичайно, Україна не є найбіднішою з усіх країн, якими ми займаємося. Але варто не забувати, що ми звертаємо увагу на ці ризики в довготривалій перспективі: 10, 20, 30 років. Під час дискусії йшлося про приклад Боснії, коли навіть за 20 років не було виплачено жодної компенсації, і люди залишаються у складній ситуації.

Ми не сприймаємо того, що рівень прибутків є єдиним фактором довготривалого внутрішнього переселення. Головне – це і політична воля, і політична відданість.

Звичайно, ми дивимося і на країни з високим рівнем доходу. Наприклад, у США – ураган «Катріна» в Луїзіані та ураган «Санді», а також аварія на АЕС у Фукусімі, Японія. Це країни з досить високим рівнем прибутків, але все одно залишаються внутрішньо переміщені особи, які сильно страждають. Їм потрібно надавати як психологічну, соціальну підтримку, так і інші види допомоги. Стосовно Сполучених Штатів – це переважно афроамериканці, які зазнають дискримінації.

І, звісно, дуже важливу роль відіграє громадянське суспільство і журналісти, які мають постійно висвітлювати цю тему і не забувати про неї.

– На рівні міжнародних актів питання внутрішнього переміщення врегульовані. Чи потрібно приймати додатково національне законодавство з цього приводу?

– Переконана: міжнародна допомога і підтримка тут важливі, але починати потрібно з національного, місцевого законодавства. Зосередити зусилля насамперед самої країни.

– Чи могли би Ви спрогнозувати, як розвиватиметься ситуація в Україні найближчими роками?

– Важко сказати. Але ми спостерігаємо за тенденціями з початку конфлікту і бачимо, що кількість випадків нових переміщень зменшилася. Ми більше дивимося на ті випадки, які з часом «старіють» і стають постійними. Деякі проблеми, порівняно з іншими країнами, можуть ставати складнішими і довготривалішими. Тому що минуло вже три роки, а ситуація мало змінилася. Не дуже добре визначаються особливі потреби переселенців та задоволення цих потреб. Потрібна більш цільова допомога цим людям.

Ми досконально не знаємо, яким є діапазон цих потреб. Він може бути дуже різноманітним. Це можуть бути як люди, котрі втратили житло, так і люди, які втратили рідних та близьких і які потребують особливої соціальної підтримки і допомоги. Доки ми не визначимо цей список потреб, ми не можемо сказати, що справу з внутрішнім переміщенням завершено.

Звичайно, в Україні особлива ситуація – тривалий військовий конфлікт, який ще не завершився. Відповідно, ми не можемо перейти до заходів, які виконуються на стадії постконфлікту. Можна буде щось робити, і висновки також, коли конфлікт в Україні завершиться.

Усе ще існує низка прогалин у розумінні траєкторії переселення внутрішньо переміщених осіб, а також їх особливих потреб та вразливостей. Внутрішнє переміщення, певно, буде продовжуватися, якщо доступ до соціальної допомоги та послуг і надалі залежатиме від офіційних соціальних та інших виплат і якщо не буде створено умов для забезпечення переміщених осіб житлом та можливостями працевлаштування. Важливо запропонувати цільові та довготермінові рішення для внутрішньо переміщених осіб до того, як вони стануть ще більш соціально вразливими і перетворяться на ту категорію осіб, що потребує тривалої гуманітарної допомоги.

– Виходячи з міжнародного досвіду, які є шляхи відновлення житлових, земельних та майнових прав переселенців?

– Компенсації завжди є найболючішим питанням. Як зазначав мій колега з Боснії, компенсацію досі важко отримати навіть після стількох років конфлікту, і тому питання треба регулювати на національному рівні якомога швидше і якомога краще. Але обов’язково потрібна політична воля, передумови створення (наприклад, обмеження в бюджеті). Виходячи з цього, варто шукати альтернативні заходи. Можливо, так вдасться допомогти людям, що є внутрішньо переміщеними особами.

В Україні є правова система, яка все ж функціонує, – на відміну від багатьох країн світу. Наприклад, у країнах Африки південніше Сахари людям просто немає куди звернутися, для них немає жодної надії. В Україні, навпаки, надія є, існують багато інстанцій, куди можна апелювати. Також ви можете звернутися до Європейського суду з прав людини, що теж уже є можливістю.

– За який час відбувалася компенсація за житло внутрішньо переміщених осіб в інших країнах, досвід яких Ви вивчаєте?

– На жаль, не знаю жодного прикладу, коли би постраждалим повноцінно відшкодували збитки. По всьому світу це найважче запитання: від Руанди до Колумбії. Іноді цей об’єм допомоги стає символічним або такої допомоги немає взагалі.

– Прокоментуйте, будь ласка, тенденцію, коли переселенці повертаються до своїх домівок. Чи спостерігається це в інших країнах?

– Внутрішньо переміщені особи, які повертаються до своїх домівок, уже не вважаються ВПО. Саме тому уряд на національному рівні заохочує таке повернення. Але дуже частими є випадки, коли люди почали життя на новому місці, знайшли собі роботу, їхні діти пішли до місцевих шкіл. Відповідно, такі громадяни вже не зацікавлені в поверненні. Під час дискусії в одній із промов пролунало: 25% переселенців не зацікавлені повертатися туди, де вони мешкали раніше. Але близько 70% людей таки хочуть повернутися, і нам треба поважати цей вибір.

Звичайно, під час тривалого конфлікту, як в Україні, занадто раннє повернення може призвести до подальшого внутрішнього переміщення. Це теж недобре, і нам потрібно на це зважати.

Довідково.

Іноземний досвід.

Україна – не єдина країна, яка зіткнулася з вирішенням питання про компенсацію/реституцію/відшкодування збитків за втрату прав, вартості, використання та/або доступу до житла, землі та майна. Виходячи з досвіду Вірменії, Азербайджану, Боснії та Герцеговини, Колумбії, Кіпру, Грузії, Молдови, Сербії та Туреччини, найкращі практики та уроки полягають у наступному.

1. Процес компенсації включає певні етапи: реституція, а якщо неможлива реституція – компенсація. Такий підхід дозволяє охопити всіх осіб, які постраждали в результаті конфлікту, незалежно від їх правового статусу в національному законодавстві: внутрішньо переміщені особи; цивільні жертви війни чи терору; постраждалі в результаті конфлікту люди; ті, що повернулися; місцеві жителі і т. ін.

2. Претензійні комісії, як правило, є сумішшю адміністративних та квазісудових органів, які працювали разом із судами. Зазвичай претензійні комісії розглядають заяви про відшкодування збитків та виплачують компенсацію за втрати і збитки, понесені внаслідок конфлікту. Ці претензійні комісії забезпечували більш швидкі результати, менші витрати, обмежені стандарти доказів, не змагальну процедуру та фактичну визначеність, що відповідає адміністративній сутності програми відшкодування.

3. Значну роль відіграли добре розвинені кадастри та оцінки земель, оскільки вони використовувалися претензійними комісіями як доказова база.

4. Багато позитивних ініціатив було очолено/підтримано донорами, включаючи надання компенсаційних фондів.

5. Підхід до довгострокових житлових рішень передбачав не тільки прийняття житлового законодавства, а й землекористування та розвиток інфраструктури.

Л. Кущ,

власкор газети «Міграція»