– Пані Тетяно, із чого починалася діяльність вашої організації в Україні? 

– Норвезька рада у справах біженців – це міжнародна гуманітарна неурядова організація, яка з 1946 року допомагає країнам, що зазнали наслідків переміщення через збройний конфлікт, насильство чи стихійне лихо. Ми працюємо в різних країнах і на різних континентах. У зв’язку із початком збройного конфлікту на Сході України NRC була змушена провести експертну оцінку гуманітарної ситуації на Донбасі. Експерти дійшли висновку, що ситуація потребує негайного втручання й допомоги міжнародної спільноти. Таким чином, з осені 2014 року і до цього часу NRC працює на підконтрольній українському урядові частині Луганської і Донецької областей і має представницький офіс у Києві. 

– Які основні напрямки роботи організації в Україні? Хто є співробітниками ваших офісів?

– Наші команди працюють у Сєверодонецьку, у Станиці Луганській і Краматорську. Норвезька рада у справах біженців – одна з тих організацій, які можуть надавати екстрену допомогу для забезпечення базових потреб людей: вода, їжа та житло. На першому етапі в 2014-15 рр. ми забезпечували мешканців прифронтових зон паливом, теплим одягом, громади поблизу лінії зіткнення – наборами для перебування в бомбосховищах: продуктами харчування, питною водою. 

Майже одразу ми почали надавати і правову допомогу мешканцям як підконтрольної, так і непідконтрольної територій. Не можна сказати, що ті потреби, які існували на початку, вже неактуальні. Так само продовжуємо ремонтувати пошкоджене в результаті конфлікту приватне житло, надаємо предмети побуту і юридичну допомогу. Але разом із тим розглядаємо і проекти для відновлення життя громад, постраждалих унаслідок конфлікту. Щоб внутрішньо переміщені особи чи мешканці прифронтової зони ставали економічно самодостатніми і могли забезпечувати потреби своїх родин. 

Ці проекти ми почали з літа минулого року, коли допомогли 325 родинам Луганської області, які до початку конфлікту займалися дрібним аграрним виробництвом. Ми надавали обладнання для відновлення теплиць, для зрошування. Роздавали громадам поруч із лінією зіткнення курей та корм для них: загалом торік 239 сімей отримали понад 8000 курей та запас корму на два місяці. Зараз у нашій базі нараховується 2000 сімей, які проживають уздовж лінії розмежування в Попаснянському та Станично-Луганському районах і яким ми надаємо підтримку для ведення присадибного господарства. Люди отримують грошову допомогу на закупівлю засобів сільськогосподарського виробництва.  

Цього року в нас є кілька проектів, покликаних не лише «дати людям вудку, щоб вони ловили рибу», а й можливість перекваліфікуватися і щось робити у своїх громадах, розвивати сферу послуг. Ми тісно співпрацюємо з місцевими органами влади, звертаємо увагу на малозабезпечені, вразливі родини, пропонуємо навчання безробітним. У рамках проекту «Продовольство в обмін на навчання» внутрішньопереміщені особи та люди з приймаючих громад пройдуть 3- та 6-місячні тренінги і отримають сертифікати державного зразка. Крім того, учасники проекту будуть отримувати фінансову допомогу протягом шести місяців на придбання основних продуктів харчування для своїх сімей.  Цей проект у прифронтових зонах Луганської області тільки розпочинається, його підготовка забрала багато часу, і ми покладаємо великі сподівання на результат. Громадам, де проходитиме навчання, готові надати певне обладнання: наприклад, для перукарні чи пекарні. 

У Донецькій області у нас проект із надання юридичної допомоги. Наші мобільні юридичні бригади їздять містами і селами та консультують населення. У цілому за травень і червень цього року ми провели консультування для 1367 осіб та надали правову допомогу 91 особі по Луганській та північних районах Донецької області. 

– Як змінювалися запити українців, потерпілих внаслідок конфлікту на сході, протягом цих трьох років? Які питання, за вашими оцінками, сьогодні хвилюють найбільше? 

– Найбільше запитів сьогодні – із приводу цивільної документації: реєстрація внутрішньо переміщених осіб, перереєстрація, реєстрація громадянського стану (свідоцтва про народження, про смерть, про шлюб тощо). Дуже багато запитів із непідконтрольної території з цих питань. Люди телефонують і приходять особисто до наших центрів правової допомоги. Тобто на першому місці – цивільна документація, на другому – соціальні і пенсійні виплати. Призупинення цих виплат, можливість відновлення тощо. 

Ми працюємо у трьох напрямках. Перший – надаємо юридичну інформацію, що особа повинна зробити, щоб реалізувати своє право. Другий – консультуємо, як написати скаргу, як подати її до суду. І в деяких випадках спостерігаємо, як справа розглядається в судах. На жаль, наш ресурс не дозволяє це робити в усіх випадках, але  окремі моменти, справді, потребують експертної підтримки. 

Наші юристи практично щодня присутні на КПВВ «Станиця Луганська», кілька разів на тиждень – на КПВВ «Майорське». Надають консультації, роздають друковану продукцію із роз’ясненнями: як відновити втрачені документи, як оформити спадщину, житлову субсидію, як зареєструвати електронну  перепустку, провезти неповнолітню дитину через лінію перетину. Випускаємо дорожні карти для внутрішньо переміщених осіб, де даємо всі контакти як урядових, так і неурядових організацій, які виконують певні функції. 

– Мешканці населених пунктів, розташованих поруч із лінією розмежування, скаржаться на складнощі з забезпеченням водою, вугіллям для побутових потреб, медикаментами. Традиційні шляхи постачання ресурсів і товарів не працюють. Чи долучається ваша організація до вирішення цих повсякденних проблем? 

– Власне, це те, з чого ми починали. У Луганській області три роки поспіль надаємо паливо місцевому населенню трьох районів, які найближче розташовані до лінії зіткнення, – Попаснянського, Станично-Луганського і Новоайдарського. Міжнародні організації взяли на себе зобов’язання, щоб кожна родина в населених пунктах цих районів отримувала паливо до початку зимового сезону. Кожна організація відповідає за певні селища і міста. Щороку ми надаємо вугілля, дрова і екологічні паливні брикети. Не лише сім’ям, а й деяким навчальним закладам, щоб вони зимували в теплі. 

У 2014-15 рр. в деяких населених пунктах, де була пошкоджена інфраструктура, люди залишалися без води, і ми надавали питну воду. Приміром, у Станиці Луганській. Там протягом двох років ішли активні бойові дії. Мешканці ховалися в бомбосховищі у будівлі Укртелекому, куди ми привозили матраци, питну воду, харчові та гігієнічні набори, ковдри. 

У Попаснянському районі на кількох локаціях водоканалу постійно надавали труби, муфти і насоси: як ті, що закачують воду, так і ті, що відкачують стоки. Попаснянський водоканал – величезний, подає воду як на підконтрольну, так і на непідконтрольну територію. Обладнання застаріле і часто ламається. Якщо воно було пошкоджене під час конфлікту, намагаємося допомогти з матеріалами. 

– Чи контактуєте ви з Державною міграційною службою під час своєї діяльності? В яких саме питаннях? Які основні міграційні проблеми, що з ними зустрічаються переселенці?

– Ми співпрацюємо з Державною міграційною службою в питаннях, пов’язаних із регулюванням ідентифікації особи, а також отриманням українських документів. Наприклад, одержання паспорта 14-річними підлітками або вклеювання фотокартки у 25 чи 45 років. Найбільш складною є ситуація, коли внутрішньо переміщена особа чи мешканець непідконтрольної території  втратив паспорт України. Встановлення особи є складною процедурою, і часто людям доводиться звертатись до суду. Додаткових емоцій додала ситуація з отриманням біометричних документів: мається на увазі вимога до переселенців із Донецької та Луганської областей надавати додаткові документи для підтвердження особи. Ми стежимо за ініціативами органів державної влади у цій сфері (і не тільки Державної міграційної служби). Наша позиція полягає в тому, що має бути дотриманий баланс між безпекою і потребою підтвердити особу людини, яка проживає на непідконтрольній території або має паспорт, виданий органами, які тимчасово не виконують свої функції, та захистом цієї особи від дискримінації.

– На ваш погляд, наскільки сьогодні захищені права внутрішньо переміщених осіб та мешканців непідконтрольних територій? 

– В Україні прийнято достатньо якісний базовий закон про внутрішньо переміщених осіб, позаяк досить багато питань або залишаються невирішеними, або потребують вдосконалення процедур. Зокрема, практично не діє державна програма з інтеграції переміщених осіб, мало робиться для сприяння переселенцям в отриманні житла чи роботи.  Найскладнішою є ситуація людей, які одночасно є внутрішньо переміщеними особами та належать до інших вразливих груп. Наприклад, люди з першою групою інвалідності, які не можуть вільно пересуватися, мають проблеми з отриманням пенсії: всі переселенці отримують пенсії через Ощадбанк, а співробітники банку не можуть здійснювати візити додому. 

Ситуація, в якій опинилися люди на непідконтрольній території, ще складніша. Звісно, держава має здійснювати всі можливі заходи для захисту цих громадян. Навіть якщо буде законодавчо визнаний факт окупації, це не звільняє Україну від зобов’язань щодо її громадян. Громадяни, що проживають на непідконтрольній території України повинні мати доступ до своїх пенсій, котрі є власністю особи. І щоб отримувати пенсію, людина не повинна реєструватися як внутрішньо переміщена особа, якою вона часто не є. Прив’язка пенсії до статусу ВПО є дискримінаційною. 

Правила щодо визнання цивільної документації також не відповідають міжнародним стандартам. Справа в тому, що  Міжнародне право визнає правомірність деяких правових механізмів та дій у ситуаціях де-факто режимів – наприклад, щодо реєстрації народжень, смертей та шлюбів або договорів купівлі-продажу, «наслідки яких можуть ігноруватися тільки у випадках якщо їх визнання погіршить ситуацію для населення території». Незалежно від статусу де-факто влади в певних частинах країни, порушенням прав людини було би невизнання будь-якою державою народжень, шлюбів чи смертей громадян України або відмова визнавати рутинні комерційні транзакції. 

Як зазначив Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ): «Для населення життя продовжується і на [окупованій] території. Де-факто влада має зробити життя прийнятним та захищеним, в тому числі через суди; і якщо це в інтересах мешканців, акти цієї влади не можуть ігноруватися будь-якою державою чи міжнародною установою, особливо судами, а особливо цим (ЄСПЛ). Вважати інакше означало би позбавити населення такої території усіх його прав, коли їх обговорюють у міжнародному контексті, що, в свою чергу, дорівнювало би позбавленню його навіть тих мінімальних стандартів у сфері прав людини, на які воно може розраховувати». 

Невизнання усіх без винятку документів, які видаються де-факто владою на непідконтрольних українській владі територіях, негативно вплине на життя громадян України, які там постійно проживають, та порушуватиме міжнародне право.  Наразі ж тотальне невизнання таких документів Україною змушує людей звертатись до суду, що дуже затягує процедури та призводить до додаткових витрат.

– Українське законодавство не дозволяє спрямовувати бюджетні кошти для відновлення пошкодженого під час АТО приватного житла. Тому єдиною надією потерпілих громадян є міжнародні місії. Чи долучаєтеся ви до такого виду допомоги? 

– По-перше, хотіла би зазначити, що наразі в українському законодавстві нема відповідного механізму. Законодавство потрібно змінювати. 

Але звісно NRC надає населенню допомогу для  відбудови пошкодженого приватного житла. На початку нашої діяльності ми надавали екстрену допомогу. Це були матеріали, за допомогою яких можна було би захистити вікна чи стелю. Коли безпекова ситуація дозволила, ми вже почали допомагати тим родинам, у яких пошкоджено чи навіть зруйновано житло. У нас є декілька проектів. Зокрема, відновлення малопошкодженого житла (наприклад, тільки дах або вікна), капітальний ремонт приватного житла (коли постраждала одна зі стін, вікна, двері) і повне відновлення знищеного житла. В останньому випадку ми надаємо родинам допомогу для відбудови будинків з «нуля». 

Однією з умов, за якою NRC надає допомогу у відновленні житла, – це бажання і готовність господаря організовувати самому ремонтні роботи. Ми надаємо будівельні матеріали і грошову допомогу, щоб винаймати робочу силу. Але обов’язково потрібна готовність господаря до виконання робіт. Проходять вони в кілька етапів. Приміром, надаємо кошти і матеріали для закладання фундаменту. Коли цей етап завершено, надаємо допомогу для спорудження стін і даху. Після цього – допомогу для закінчення всіх робіт. Господар зацікавлений і тому докладає максимум зусиль, щоб відбудувати власний будинок. 

Протягом травня-червня 2017 року ми надали будівельні матеріали і грошову допомогу для 303 родин для ремонту будинків із незначними та серйозними пошкодженнями в Станично-Луганському, Новоайдарському і Попаснянському районах. 238 сімей уже відремонтували своє житло. Ще 16 родин отримали матеріали і кошти для повного відновлення зруйнованих будинків у семи селах Станично-Луганського та Попаснянського районів. Проект передбачає спорудження нових будинків на готовому фундаменті, капітальний ремонт системи опалення та санвузлів, а також надання базових меблів. 

У 2016 році у рамках проекту відновлення об’єктів соціальної інфраструктури 9 шкіл, 2 дитячі садочки та 1 лікарня у прифронтових районах отримали будівельні матеріали та оновлення санітарних систем і опалення. А для 10 сімей із Лисичанська, Попаснянського та Станично-Луганського районів, де вже завершено проект повного відновлення зруйнованого житла, нещодавно придбали базові меблі та електротехніку. Така допомога дозволить родинам швидше заселитися до відремонтованих будинків і повернутися до звичного життя. 

Л. Кущ, 

власкор газети «Міграція»